Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену.
Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і...
Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену.
Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх сприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і відплати потребує відповідної. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів та Божих заповідей. І вже не людина – істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.
Історична довідка
Протягом усієї історії творчої біографії Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка з його афіш не сходить ім'я патрона Івана Яковича Франка. В різні часи на театрі були здійснені постановки творів «Похорон» (1921 р., режисер Гнат Юра), «Перехресні стежки» (1966 р., режисер Михайло Гіляровський), «Для домашнього вогнища» (1968 р., режисер Борис Мешкіс), «Суд і полум'я» («Основи суспільності», 1978 р., режисер Володимир Лизогуб).
Крім вистав за творами патрона, в репертуарі театру були спектаклі, які представляли Івана Франка – перекладача-віртуоза. Це постановка «Каїна» Джорджа Байрона на сцені Театру у фойє та «Шякунтала» Калідаси (режисер-постановник обох вистав – Андрій Приходько), переклад якої Іван Франко здійснив разом із Гнатом Хоткевичем.
Двічі протягом своєї історії театр звертався до висвітлення незнаних сторінок життя Івана Яковича Франка, створюючи хронікально-документальні поетичні драми, в основу яких були покладені реальні колізії, факти, листи, маловідомі поезії геніального Пророка. У 2006 році на замовлення театру була створена п'єса «Посеред раю на майдані…» сучасним українським драматургом Володимиром Клименком (КЛИМом) у постановці Володимира Кучинського. У 2016 році на Камерній сцені імені Сергія Данченка відбулася прем'єра п'єси Тетяни Іващенко «Таїна буття» (режисер-постановник – Андрій Май). Театр намагався хоча б ескізно наблизитися до таємничого світу поета, збагнути саму природу Творчості.
Особливою для франківців є п'єса «Украдене щастя». Перша прем'єра її відбулася 28 березня 1940 року у постановці фундатора театру Гната Юри. Легендою стало виконання головних ролей Наталією Ужвій, Амвросієм Бучмою, Віктором Добровольським. У 1956 році відбулося капітальне поновлення, до вистави увійшли Дмитро Мілютенко, Ольга Кусенко, Михайло Задніпровський, Галина Яблонська.
Очоливши театр у 1979 році, для свого дебюту на сцені франківців Сергій Данченко обрав саме «Украдене щастя» із Богданом Ступкою у ролі Миколи. Вистава витримала понад 300 аншлагів, представляла українське сценічне мистецтво на численних фестивалях та форумах, побувала у гастрольних турне у Грузії, на Далекому Сході, Білорусії, Австрії, Німеччині. Для багатьох акторів: Степана Олексенка, Віталія Розстального, Марини Герасименко, Лариси Хоролець, Валентини Плотнікової, Ірини Дорошенко, Володимира Нечепоренка участь у цій виставі стала доленосною. Можна сказати, що в більших чи менших ролях майже всі франківці пройшли через цю виставу.
Сьогодні в репертуарі театру – «Увертюра, до побачення» за новелою Івана Франка «Сойчине крило» у постановці режисера Андрія Приходька. Цією прем'єрою у 2002 році 19 січня на Водохреща була відкрита в театрі камерна сцена «Театр у фойє», а 19 березня 2012 року франківці саме цією виставою відкривали Камерну сцену імені Сергія Данченка.
6 травня 2012 року на Основній сцені театру відбулася прем'єра вистави «Перехресні стежки» за однойменною повістю Івана Франка, постановку якої здійснив Дмитро Чирипюк.
