Morituri te salutant

за новелами Василя Стефаника

Десять історій Василя Стефаника – гіркі чи смішні, страшні чи добрі – не пов’язані між собою сюжетом, але по суті, розповідають про одне: нікчемність, крихкість людини перед вічністю та її здатність навіть на межі життя кинути виклик всесвіту. Відомий латинський вислів – «Ті, що йдуть на смерть вітають тебе», з яким гладіатори перед поєдинком зверталися до імператора, по суті є гаслом героїв вистави – людей, що вміють жити без страху і помирати без розпачу, ніби звертаючись до провидіння з наївними питаннями про власне призначення та місце на цьому земному святі.

СБ, 18 СІЧНЯ 15:00

ОБРАТИ КВИТКИ

СБ, 18/01/2025 15:00

Про виставу

Вистава створена за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.) Мова Стефаника унікальна і особлива. Але, історію театральних постановок його новел не можна назвати багатою. Мабуть тому, що його віртуозно відточені за формою, максимально «згущені» за словом і напружені за думкою тексти вважаються не сценічними. Але режисер-постановник і автор інсценізації Дмитро Богомазов, який називає Стефаника одним з найулюбленіших авторів, вже вдруге звертається до його творчості.

В основі вистави – десять новел «У корчмі», «Сама саміська», «Вечерня година», «Межа», «Святий вечір», «Май», «Сон», «Сини», «Гріх», «У нас все свято». Ці історії – гіркі чи смішні, страшні чи добрі – не пов’язані між собою сюжетом, але по суті, розповідають про одне: нікчемність, крихкість людини перед вічністю та її незрозумілою, що межує з дивом, здатністю розгадувати найважливіші секрети світобудови.

У назву вистави винесений відомий латинський вислів – «Ті, що йдуть на смерть вітають тебе» – з яким гладіатори у Давньому Римі зверталися до імператора виходячи на поєдинок. У постановці Дмитра Богомазова він став по суті гаслом людей, що вміють жити без страху і помирати без розпачу, ніби звертаючись до провидіння з наївними питаннями про власне призначення та місце на цьому земному святі. І навіть на межі вічності кинути виклик життю і всесвіту.

Музична форма вистави (звучать автентичні пісні, колядки та коломийки у супроводі скрипки, сопілки, дримби, трембіти) стає камертоном сприйняття подій, надає дійству багатоплановості і метафоричної образності, неподільного поєднання веселого і сумного.