Лимерівна

Панас Мирний

Вдова примушує дочку Наталю відмовитися від бідного, але коханого Василя і вийти заміж за нелюба Карпа, сина багатої пихатої Шкандибихи. Наталя, яка любить і й жаліє свою матір-п'яничку, чинить опір її волі. Хитрістю, брехнею, намовляннями Наталю все ж примушують погодитися на цей шлюб. Згодом вона дізнається, що її ошукано.

ОБРАТИ КВИТКИ

Про виставу

Панас Мирний

П'єса «Лимерівна» класика української літератури Панаса Мирного (1849-1920 рр.) належить до кращих зразків української мелодрами, в якій рушійною силою конфлікту є пристрасне кохання, яке непідвладне жодним компромісам і на яке здатні лише цілісні вольові особистості.Як і більшість драматургії 19 століття, в основі сюжету п'єси покладено український фольклор – однойменну народну баладу про Лимерівну. Бідна мати, вдова примушує дочку - Наталю відмовитися від бідного, але такого коханого Василя і вийти заміж за нелюба Карпа, сина багатої пихатої Шкандибихи. Наталя, яка любить і й жаліє свою матір-п'яничку, чинить опір її волі. Хитрістю, брехнею, намовляннями Наталю все ж примушують погодитися на цей шлюб. Згодом вона дізнається, що її ошукано. Єдиний вихід – кинути осоружне життя й податися з коханим у вільні степи або…

ІСТОРИЧНА ДОВІДКАП'єса написана у 1883 році. Цікавим є той факт, що белетрист і поет Панас Рудченко, який писав під псевдонімом Панас Мирний, створив її спеціально для М. К. Заньковецької. Актриса погодилася грати головну роль і навіть взяла на себе клопіт щодо проведення «Лимерівни» через цензурні утиски. З листа Панаса Мирного до Марії Заньковецької від 24 листопада 1891 року, м. Полтава: «Несказанно дякую Вам, Вельмишановна Марія Костянтинівна, за Ваші звістки про «Лимерівну». Коли її дозволили ставити, то тільки дякуючи Вашим турботам про се. Так як вона не призначалася для кону, то, певно, і Вам, і Миколі Карповичу прийдеться чимало попрацювати, щоб її пригнати до сього. Тільки Ваш талан та Миколи Карповича смак гоноблять у мене надію, що «Лимерівна» піде». М. К. Заньковецька передала п'єсу М. Старицькому, який разом із актрисою створили сценічний варіант.Сьогоднішня версія, що її здійснив Іван Уривський, є другою постановкою в сценічній біографії театру. Вперше її було втілено у 1968 році. Режисер-постановник – В. Лизогуб, художник - Б. Чернишов, композитор – Л. Кауфман. В головних ролях виступили: Наталя – Т. Горчинська, В. Плотнікова; Василь – Я. Сиротенко, О. Шаварський, Карпо – В. Горобей, Лимериха – П. Куманченко, Шкандибиха – А. Максимова, Кнур – О. Омельчук, О. Шутько, Оришка – Г. Сліпенко, Л. Томашевська, Маруся – Н. Лотоцька.