Пер Гюнт

Сергію Данченку та Богдану Ступці присвячується

Драматична поема Генріка Ібсена «Пер Гюнт» (1867) визнана серед найвищих здобутків світової драматургії. Вона увібрала в себе, здається, всі наскрізні проблеми і теми, які хвилювали і хвилюють людство протягом багатьох століть: в чому сенс людського життя, що означає це сакраментальне «бути собою», як, шукаючи своє головне призначення, не зрадити власному «я», як віднайти в собі сили протистояти численним спокусам, що повсякчасно поряд з людиною.

Як і належить масштабному філософському полотну, сюжетна основа п'єси розлога і багатошарова. Історія Пера Гюнта рухається в часі від пустощів і витівок юного фантазера до відчайдушних прозрінь сивочолого старого на порозі смерті, в'юниться між буденністю і казкою, між реальністю і маренням, у світі людей та володіннях тролей. Події переносяться від сурового рибальського містечка до загублених куточків норвезького фіорду, від далеких африканських берегів до морського судна, що крізь бурю мчить в безодню.

Первинний текст драматичної поеми у нинішній сценічній версії зазнав певної режисерської редакції, тому пропонуємо для ознайомлення її короткий зміст.

І дія

Веселун, хвалько і фантазер Пер Гюнт, син колись поважного і заможного капітана – єдине, що залишив по собі своїй дружині Озе її непутящий чоловік – гультяй і п'яниця. Нудна і виснажлива буденна праця не для Пера. Його стихія – марення про дивовижні пригоди, що так нагадують казки, якими скрашувала убоге дитинство люба матуся. Пер впевнений, що колись доля обов'язково поверне йому втрачені батьком велич і багатство, навіть зробить його справжнім королем. 

Веселі гюнтові побрехеньки – улюблена розвага сільських дівчат, але матінці Озе – не до сміху: поки її голодранець вештався бозна де без діла, інший хлопець висватав Інгрід –заможну дівчину, на шлюб Пера з якою стара покладала всі надії. Розпалений гонором і оковитою, Пер вирушає на весілля. На святі він несподівано зустрічає незнайомку, що не схожа на жодну іншу дівчину – чарівну недоторку Сольвейґ. Жагуча пристрасть охоплює Пера, але Сольвейґ зникає у весільному вирі. Пер в хмільному куражі викрадає та спокушає наречену Інгрид. 

На ранок гнів розлючених таким неприпустимим зухвальством селян гонить Пера шукати прихисток деінде – він оголошений поза законом і тепер не може повернутися додому. Несподівано Пер натрапляє на дивних істот – трьох спраглих любові пастушок, Короля тролей та його доньку. Пер зваблює тролеву принцесу. Тепер взявши її за дружину він може досягти омріяного – стати королем. Правитель тролів згоден і обіцяє віддати Перу доньку, скарби і владу, якщо Пер погодиться позбутися людської природи і буде жити як троль. На таке Пер не готовий, але тролиха наполягає на одруженні, адже невдовзі він стане батьком. У відчаї Пер виривається з пекельного полону. 

Спустошений Пер Гюнт опиняється на роздоріжжі. До нього з'являється Майстер, що прийшов по його душу і тіло: земний час Пера завершено і він, що не заслужив своїм нікчемним життям на спасіння, підлягає перетопленню. Пер у розпачі, він благає дати йому шанс. Раптом лунає знайомий чарівний голос – відлуння минулого. Мара зникає, а перед Пером виникає його рятівниця – Сольвейґ.

Нарешті Пер отримує жадане щастя і спокій – у захованій від людських очей хатинці поруч з ним Сольвейґ. Вона пішла від батьків, щоб залишитися з ним назавжди. Їх щасливе усамітнення несподівано порушує візит тролихи, що привела з собою виродка-сина. Вона вимагає своєї частки сімейного щастя і попереджає, що ніколи не залишить Пера в спокої, а повсякчас буде стояти між ним і дівчиною.Щоб захистити кохану від нечисті Пер, потайки від Сольвейґ, йде геть. За розрадою Пер повертається до матері, але запізно – життєвий шлях старої Озе добіг кінця, вона відходить у засвіти. Пер, що знову залишився на роздоріжжі, вирішує податися у далекі мандри.

ІІ дія

Минуло багато років, які Пер провів у мандрах. Він здобув все, про що колись мріяв – владу, багатство, славу, але несподівано втратив усе, ошуканий звабливою красунею Анітрою. Час повертатися додому, можливо вдасться відшукати втіху в домашнім затишку. Дорогою корабель Пера потрапляє у трощу. Поруч з Пером лише тіні минулого, які пробуджують сумління. Вмить буря вщухла, примари розтанули. Пер вдома. Всі готуються до тризни. Єдиний співбесідник – Майстер, який прийшов за Пером, адже тризна ця по ньому. Не зробивши ні великого добра, ні великого зла, Пер ніколи не був самим собою, тому не вартий ні раю, ні пекла.Майстер-відливальник має просто перетопити Пера, як ґудзик. Пер просить відстрочку. Віднині порятунок лиш у тому, щоби віднайти відповідь: «Куди подівся Пер задуманий творцем?». Він мусить пригадати, де і коли в своєму житті він «був самим собою», або знайти підтвердження цьому. З'являється Сольвейґ, яка все життя чекала на Пера. З неземними звуками її пісні до Пера приходить спасіння: ми справжні в серці тих, хто нас кохає. Пер завжди був самим собою – в надії, вірі і любові жінки, яка дарує прихисток і спокій в останні миті його життя.

Майстер йде – йому немає що сказати.