Штрихи до портрета актора Дмитра Рибалевського.

Національний театр імені Івана Франка готує до выпуску прем'єру «Украденого щастя» Івана Франка. Знакової п'єси для історіі Театру, який цьогоріч відзначає свій 100-літній ювілей.

Напередодні виходу вистави до глядача у «ТТК» виникла ідея презентувати акторів з нового трикутника нової вистави (режисер Дмитро Богомазов). Як відомо, у цій п'єсі у різні часи грали Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Дмитро Мілютенка, Микола Шутько, Ольга Кусенко, Михайло Задніпровський, Богдан Ступка, Степан Олексенко, Володимир Нечепоренко, Марина Герасименко, Лариса Хоролець, Ірина Дорошенко.

Роль Михайла у новій сценічний версії «Украденого…» гратиме Дмитро Рибалевський, один з лідерів уже середнього покоління франківців, актор потужної харизми та сценічного магнетизму.

Далебі, зараз у першому драматичному театрі України час Рибалевського. В його репертуарі близько десяти помітних постановок і попереду, безумовно, буде ще і ще.

Рибалевський зайняв у репертуарі франківців постійно проблемну вакансію  героя. І не те, щоби героя як хлопця з нашою вулиці, а героя на ролі класичні, архетипічні. Такі як Коріолан у трагедії Шекспіра (постановка Дмитра Богомазова).

Коли лишень оголосили у планах Театру цю назву, особисто у мене не було сумніву, що гратиме саме він.

Адже за за останні сезони помітно наростив  не тільки мускулатуру, але і зумів азартно пристосувати свій психофізичний акторський апарат  під  різні режисерські випробування, виклики й спецзавдання. Героїчна зовнішність завжди передбачає другий план – трагічне гротескне азартно-романтичне начало.

Як  в'юнка риба-меч у  субтропічних водах відкритого водоймища, він і сам хоче випробувати різні глибини  та потаємні місця театрального океану.

За це його люблять, шанують, а іноді, як мені видається, навіть побоюються, бо риба-меч – не котик-мурчик, може і щелепою клацнути…

Дмитро Олексійович, учень Євгенії Гулякіноі та Нінель Биченко, в Театрі імені Івана Франка з'явився і затвердився завдяки Богдану Ступці, якого Мітя і сьогодні шанобливо називає Дідом. І це не поза, а щирість, бо Дмитро фактично ровесник онука великого актора Дмитра Ступки.

Перша помітна роль на першій драматичній сцені України  у потужній виставі литовського режисера Линас Зайкаускас «Кавказьке крейдяне коло» за Бертольдом  Брехтом. Уже перший вихід на сцену – пред'ява  сильного темпераменту та потужності  харизми.

«Для Дмитра Рыбалевского роль Симона Хахави в моїй виставі «Кавказьке крейдяне коло» була взагалі першою серйозною роботою в Театрі Франка, – розповідає мені Лінас Зайкаускас. – Його тоді Богдан Сильвестрович Ступка взяв у  в штат театру  і він відразу потрапив у мої руки. З радістю згадую цю спільну работу. Мені імпонувало його «горіння» і працьовитість. Ще тоді я подумав, що цей хлопчина  у майбутньому  стане одним  з  провідних акторів  театру. І, як виявилося, не помилився. І в житті, і на сцені він завжди демонструє  свій суто чоловічий характер. Що в цій, все-таки, доволі «жіночій» акторській професіі не так вже й часто зустрічається».

До Коріолана риба-меч іноді мала імітувати і мальків в озері Національного репертуарного театру, граючи у різні сезони Трубадура, людину з натовпу, незнайомця якогось… Власне, Шекспір часто потребує  жертв і плинного часу. І вже після Коріалана , вважайте,  постамент за тобою, ніхто не посуне. Його Коріолан – істиний борець, який звик перемагати, а у поточний політиці, як і у нас зараз,  треба підлаштовуватися під закони клоунади. Мітя грав тему непотрібності справжнього героя у негероїчному клоунському світі. Приреченість Коріолана – як  приреченість цього світу, де він однак лишається моральним переможцем.

До Шекспіра в репертуарі Дмитра була помітно медійна роль у п'єсі Павла Ар'є «Слава героям» ( режисер Стас Жирков).

Треба віддати належне цій співпраці – режисер  емоційно і сценічно розкочегарив Дмитра і відтепер роль ветерана-красноармійця одна з кращих у його репертуарі. У цій виставі завжди звертаю увагу на унікальну властивість Дмитра – відчуття  акторського ліктя колеги-партнера ( актора Олексія Гнатковського). Іноді Мітя у ролі дідугана-комуняки існує як пружина – то  стискається , то розходиться, завжди пам'ятаючи про партнера, про дуетну внутрішню структуру вистави. Мені видається, що після гучної  «Слави…»  до нього пильніше стали придивлятися кінематографісти. І останнім часом риба-меч пішла у відкрите плавання на екрани статусних фільмів ( «Толока») і численних серіалів ( аналізується участь Дмитра у серіалі про українського Холмса, ого).

Тим часом, як казав Тобілевич, сцена – як  і раніше мій кумир, а театр – священний храм для мене! На столичній франківській сцені він грає в «Ідіоті» (реж. Юрій Одинокий) фатального Рогожина, як щирого демона для князя Мишкіна. А на західній франківській сцені (в Івано-Франківську) він грає Полонія у підземному Гамлеті ( реж. Ростислав Держипільський), як концентроване Зло, що уособлює підступність влади – цинік, розбишака, пірат, параноік…

Його важко було уявити в класичній п'єсі  «Лимерівна» Панаса Мирного. Але вийшла вистава Івана Уривського і Дмитра називають на перших позиціях серед акторів, які вражають у постановці (він грає Кнура).

«Мітя дуже цікавий у репетиційному процессі, і звісно прекрасний  на сцені, – каже Іван Уривський. – Мені здається,  наша театральна сцена засумувала за таким типом  героя, кремезним, безкомпромісним і потужним. Важливо що він може у собі поєднувати характерність і драматизм, має великий діапазон, це дуже цінно для актора, особливо такої фактури, як  у  Рибалевського».

Отже , на підступах ще один його герой на франківській сцені.

Михайло Гурман.

«Пісня про шандаря» колись і навіяла Франкові сюжет знаменитої п'єси.

Тобто, сам Франко біля витоків твору ніби централізував героя, який повертається зі світу мертвих у світ живих і бореться за своє украдене щастя.

Гадати – невдячна справа, а от передбачати можна. У мене є передбачення, що концепт його ролі у новій виставі Богомазова матиме два полюси – честь і закон. Він, Михайло, це і честь суворого мундиру і палка душа чесного опришка з високих гір, для якого спрага правди – як  спосіб природного існування.

Така от попередня версія можливого концепту одного з трьох головних образів.

Час покаже, що вдалося передбачити і що нове, несподіване  може з'явитися на сцені в прем'єрі «Украденого щастя», яку через постійні карантинні випробування все таки мають надію зіграти у липні. Успіху!

Олег Вергеліс. ТКК