Театральне життя України починає відроджуватися. Свій новий сезон Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочав прем'єрою вистави «Украдене щастя» за п'єсою Івана Франка. Режисер-постановник — народний артист України, лауреат Шевченківської премії Дмитро Богомазов.
Протягом усієї творчої біографії театру з його афіш не сходить ім'я патрона Івана Яковича Франка. В різні роки в театрі були здійснені постановки його творів «Похорон» (1921 р., режисер Гнат Юра), «Перехресні стежки» (1966 р., режисер Михайло Гіляровський), «Для домашнього вогнища» (1968 р., режисер Борис Мешкіс), «Суд і полум'я» («Основи суспільності», 1978 р., режисер Володимир Лизогуб).
Крім вистав за творами Івана Яковича, в репертуарі театру були спектаклі, які представляли Франка — перекладача-віртуоза. Це постановка «Каїна» Джорджа Байрона на сцені Театру у фойє та «Шякунтала» Калідаси (режисер постановок обох вистав Андрій Приходько), переклад якої Іван Франко здійснив разом із Гнатом Хоткевичем.
Двічі протягом своєї історії театр звертався до висвітлення незнаних сторінок життя Івана Яковича Франка, створюючи хронікально-документальні поетичні драми, в основу яких були покладені реальні колізії, факти, листи, маловідомі поезії геніального Пророка. У 2006 році на замовлення театру була створена п'єса «Посеред раю на майдані…» сучасним українськими драматургом Володимиром Клименком (КЛИМом) у постановці Володимира Кучинського. У 2016 році на Камерній сцені імені Сергія Данченка відбулася прем'єра п'єси Тетяни Іващенко «Таїна буття» (режисер-постановник Андрій Май). Театр намагався хоча б ескізно наблизитися до таємничого світу поета, збагнути саму природу Творчості.
Особливою для франківців є п'єса «Украдене щастя». Перша її прем'єра відбулася 28 березня 1940 року у постановці фундатора театру Гната Юри. Легендою стало виконання головних ролей Наталією Ужвій, Амвросієм Бучмою, Віктором Добровольським. У 1956 році відбулося капітальне поновлення, до вистави увійшли Дмитро Мілютенко, Ольга Куксенко, Михайло Задніпровський, Галина Яблонська.
Очоливши театр у 1979 році, для свого дебюту на сцені франківців Сергій Данченко обрав саме «Украдене щастя» з Богданом Ступкою в ролі Миколи. Вистава витримала понад 300 аншлагів, представляла українське сценічне мистецтво на різноманітних фестивалях та форумах, побувала у гастрольних турне у Грузії, на Далеко Сході, Білорусі, Австрії, Німеччині. Для багатьох акторів: Степана Олексенка, Віталія Розстального, Марини Герасименко, Лариси Хоролець, Валентини Плотнікової, Ірини Дорошенко, Володимира Нечепоренка участь у цій виставі стала доленосною. Можна сказати, що в більших чи менших ролях майже всі франківці пройшли через цю виставу.
Сьогодні в репертуарі театру — «Увертюра, до побачення» за новелою Івана Франка «Сойчине крило» у постановці режисера Андрія Приходька. Цією прем'єрою у 2002 році 19 січня на Водохреща була відкрита в театрі камерна сцена «Театр у фойє», а 19 березня 2012 року франківці саме цією виставою відкривали Камерну сцену імені Сергія Данченка.
6 травня 2012 року на Основній сцені театру відбулася прем'єра вистави «Перехресні стежки» за однойменною повістю Івана Франка, постановку якої здійснив Дмитро Чирипюк.
А на початку липня одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» знову повернулася на сцену.
Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Ідея трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх світосприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і потребує відповідної відплати. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів і Божих заповідей. І вже не людина — істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.
Серед виконавців головних ролей у виставі: Олександр Ярема і Олександр Печериця (Микола Задорожний), Тетяна Міхіна (Анна), Дмитро Рибалевський (Михайло Гурман), Іван Шаран (Олекса Бабич), Ксенія Баша (Настя), Василь Баша (Війт) та інші.
Е. Овчаренко. I-UA. TV
