Він - актор широкого творчого діапазону, який блискуче володіє магією перевтілення. Сьогодні романтик, завтра трагік; а ось простакуватий добряк, тоді як наступного разу - хитрун та лиходій. Здається, немає нічого такого, чого не зміг би зіграти на знімальному майданчику чи театральних підмостках заслужений артист України Олександр Печериця, актор Національного академічного драматичного театру ім. Іван Франка.
Театрали обожнюють його Керубіно з «Весілля Фігаро», Лопуцьковського з «Шельменко-денщика» та багато-багато інших яскравих та різноманітних героїв. Одна з останніх ролей - Готфрід Ленц у «Трьох товаришах» – справжня знахідка! То такий Ленц, що його схвалив би й самий Ремарк, – трохи пустотливий, але ж такий благородний та глибокий персонаж, який змусив публіку сміятися і плакати... А ще є ролі у кіно – майже три десятки. Серед них такі серйозні та вагомі, як Тимофій у «Столітті Якова». Або звичайний український хлопець у канадській кінострічці «Гіркі жнива». Він такий різний – цей симпатичний «сонячний» актор – Олександр Печериця! Який він є поза сценою – дізнавалися «Аргументи тижня».
- Олександре, ви актор головного театру країни. Як потрапляють у театр Франка?
- Зазвичай через двері – службові або центральні.
- Але ж на головну сцену країни так просто не попадають, бо це, як то кажуть, придворний театр…
- Я такої думки не розділяю. Насправді це дуже сімейний театр, зі своїми життєвими сімейними гараздами та негараздами. Це велика родина, де завжди один одному прийде на допомогу. Згадайте історії театрів – це і були родини, які возами їздили з дітьми, тітками, бабусями, дідусями, ставали та грали усі разом.
- Розумієте, кожного разу, коли я бачу талановитого актора, який щиро захоплений своєю працею і віддано служить в театрі, мені здається, що то божевільна або якась дуже альтруїстична людина.
- А може, і те і те разом.
- Актор наразі – це престижна професія?
- Це одна з найкращих професій у світі! Кращого я у своєму житті нічого не робив.
- А що ви ще вмієте робити?
- Я багато чого вмію, багато чого пробував, багато чому в житті приділив увагу. Але кожного разу переконуюся в тому, що той вибір, який зробив у свій час, – він є вірний. Я йому слідую, це моя робота, мій розвиток, безкінечний процес самопізнання, самореалізації, самоконтролю, самовдосконалення. Це рух вперед.
- А з чого все почалося?
- Взагалі-то я дуже багато часу приділяв спорту. До шiстнадцяти років мені нічого не цікавило, крім футболу. Я приходив додому, кидав наплічник, перевдягався, дивився, які завдання треба зробити на завтра, швидко робив, а потім брав м'яча і біг грати в футбол.
- А що з навчанням? З двiйки на трійку?
- Ні! В мене були п'ять або три. Я не був хуліганом, якщо вас це цікавить. Я був звичайний хлопчик, але дуже сором'язливий. Зазвичай мені було так ніяково, що навіть у автобусі я часто проїжджав свою зупинку, бо соромився просити водія зупинитися. Так і їхав до кінцевої, а потім повертався дві зупинки.
- А як же ви на сцені відчуваєтеся, маючи таку рису характеру?
- Так я актором став, щоб позбавитися цього!
- Олександре, а у дитинстві були вірші на табуретці чи ще якісь виступи?
- Були, напевно. Не пам'ятаю цього. А от те, що, коли мені було років десять, я впізнав того самого Діда Мороза, що був в минулому році, і це був старший брат мого батька, пам'ятаю. Тоді я зрозумів, що Діда Мороза не існує. Але я легко це пережив. Зрозумів, що це перший крок до дорослого життя.
- Що після школи?
- Після школи я одразу поступив до вищого закладу – Національного університету театру та кіно імені Карпенка-Карого в Києві. Переїхав до гуртожитку.
- Це той самий знаменитий гуртожиток, де актори буквально загартовуються? Де не дуже «творчі» умови?
- А що значить «умови»? Мати, бабуся поруч? Подивиться – по київських театрах всі чудові актори жили у тому гуртожитку. Що за «умови»?
- Відсутність гарячої води…
- Я з міста Краматорськ приїхав. У нас дуже часто не було гарячої води. Я не з домівки з елітним ремонтом приїхав. Не в гуртожитку справа. Ти можеш взяти ганчірку, віника и прибрати, взяти щитку і вимити ту кухню. Не гуртожиток робить людину, а людина гуртожиток. Чи, може, я помиляюсь?
- Мені здається, що гарний актор має формуватись у інших умовах.
- Що таке в вашому розумінні гарний актор?
- Обдарована Богом людина, мабуть. Той, хто може викликати в мене емоції своєю грою.
- А якщо ви сьогодні не випили свою чашку кави, а потім в метро вам наступили на ногу і ви прийшли оскаженіла на виставу і актор нічого у вас не викликав, то він поганий? А якщо актор, дуже хороший, не випив свою каву, по дорозі на роботу йому наступили на ногу, та ще він спізнився і получив догану, а на сцені зіграв і також у вас нічого не викликав, він поганий актор?
- Мабуть так, бо він повинен бути профі і контролювати себе.
- Актор нічого нікому не повинен, так само, як і глядач. Він робить свою роботу. Як визначити, гарний він актор чи ні? Дізнатися дуже просто – ходять на цього актора або ні…
- Як навчання у вищому складалося?
- Акторський вуз – це дуже специфічна річ. Це не так, що ти пішов на пари о восьмій ранку і у четвертій вільний – роби далі що хочеш. Ні. Це весь час якась робота. До вечора репетиції – ти сидиш і щось вчиш, гітару чи фортепіано, бо завтра здавати, читаєш, бо в гуртожитку не дадуть читати. Весь час треба вчитися, щось робити, і ця робота продовжується до сьогодення. Це нескінченно. Більш скажу, що кожне спілкування з новою людиною – це навчання.
- А ви могли би стати викладачем акторської майстерності?
- Мабуть, ні. Це величезна відповідальність, насамперед за долю людини. Якщо ти людину заразиш цим, а це ж молода людина, що вірить, то це буде твоя провина, якщо вона не реалізується. Абітурієнти, що стоять в черзі до театрального інституту, ще не знають цього акторського кайфу. Вони сумніваються – так чи ні, можуть або ні. І саме викладач скаже їм це «так»! Або «ні». Так от я не впевнений, що зможу сказати це «так». У людини можуть бути здібності, але як казати впевнено, що він зможе бути артистом?
- А що буде з такою людиною, котрій сказали «так», а це не зовсім так?
- Буде сидіти без роботи. Є і Його Величність Випадок. Людина може бути неймовірно талановитою, здібною, але не щастить – і все.
- Так, може, ще повинні бути якісь особові риси характеру крім здібностей? Може, треба бути товстошкірим, або навпаки.
- Як казав Богдан Ступка, у кожного свій шлях. Комусь товстошкірість допомагає, комусь інше.
- Олександре, а які ваші останні ролі?
- Цього року у мене було три прем'єри: це «Три товариші», «Аліса, подорож до Швейцарії» та «Скупий, або Школа брехні». Позаминула прем'єра – вистава «Річард ІІІ», важлива вистава, бо це Шекспір! Кожен актор завжди мріє грати Шекспіра.
- То ви самі обираєте ролі? Як здійснилася мрія?
- Ні. Не актор вибирає ролі, а ролі вибирають актора. Я прийшов на роботу і побачив наказ – Олександр Печериця грає графа Ріверса у п'єсі «Річард ІІІ» в постановці Автанділа Варсімашвілі. Ось так здійснилася мрія.
- Ви свою кар'єру вважаєте успішною? Все складається так, як того бажали?
- Ні. Далеко не все так, як я хочу. Мабуть, десь процентів тридцять від того, що потенційно закладено, в мене виходить. А стосовно кар'єри – в цілому задоволений, бо я працюю у хорошому театрі, з чудовими партнерами, в чудовий для цього час. До того ж театром життя не закінчується – є кіно, є концертна діяльність, є дубляжі.
- А хотілося змінити театр на інший?
- Ніколи! Навіть і не думав про це. Я присвятив все своє життя цьому театру і гадаю, що через дуже-дуже багато років я закінчу свою професію саме в цьому театрі. Бо з нашого театру, як то часто жартують, не виганяють, а виносять…
- Що хотіли би зробити у кіно?
- Хочу щось нового. Хочу зіграти у комедії, хочу знятись у якомусь містичному трилері. У мене в цьому році було дві кінопрем'єри: одна за твором Володимира Лиса «Століття Якова» - це наш сучасний письменник, який декілька років назад виграв «Коронацію слова», і канал «Один плюс один» вирішив зробити екранізацію. Чудовий, на мій погляд, твір, що торкає події кінця Першої світової війни до сучасності. Дуже цікава робота, її можна побачити на каналі «1+1», де є все: любов, пристрасть, дружба, зрада. І найголовніше, що у цій картині є, – український автор, українська команда, українськи актори. В моєму розумінні це вже є велика перемога.
Друга прем'єра, яка сталася у цьому році, то є продукція країн Англії, Канади та України - фільм «Гіркі жнива» про події тридцятих років, про голодомор. В мене там роль хлопця, що пережив ці страшні часи. Ця історія була для мене дуже складна, бо я по-іншому цю тему освідомив. Я ж її на свою шкуру прийняв, вдягнув та відчув, що цей жах зі мною відбувається. Це найстрашніші події в історії нашої країни. Но це добре, що цю тему активно підіймають. Дуже важливо, що ця картина вийшла и багато людей в світі дізнались про українську трагедію. Прем'єра відбулась одночасно в 54-х країнах світу. Фільм дуже красивий, дуже романтичний і дуже український.
- Олександре, це ж здійснення мрії – велике кіно!
- Так, це мрія. Я працював з такими акторами! Мені пощастило побувати на студії Стенлі Кубріка та зніматися у лісі, де були зйомки Гаррі Поттера. Ми по тому лісі їздили у броньованій машині, бо в нас були свої сцени. Це ж мрія, яка стала справжньою…
- Бажаємо вам ще більше великого кіно! І щоб вам раптом подзвонив Спілберг та ви не відмовилися.
- Хто знає? Мою роботу оцінили. Може, якось так і буде.
Ю. Шемякова. Weekly-news
