Олексій Богданович, актор театру і кіно.
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка повернувся до звичного «живого» репетиційного процесу, нехай актори в масках, але ж – вже не лише перед екранами своїх гаджетів!
Насамперед почалися репетиції прем'єрних вистав, які театр готував до свого сотого ювілейного сезону.
Поки я чекала на перерву в репетиції вистави «Украдене щастя», щоб поговорити з її режисером Дмитром Богомазовим, зустріла народного артиста Олексія Богдановича – в масці й з товстелезною папкою в руках він йшов холом театру. Ну, як тут не поговорити? Виявилося, що у папці – сценарій вистави «Сірано де Бержерак» – ще однієї грандіозної прем'єри, яку франківці готують для нас уже найближчим часом.
Я ВІДЧУВ СЕБЕ ПЕНСІОНЕРОМ, ЯКИЙ НАРЕШТІ ПРОЧИТАВ І ПЕРЕДИВИВСЯ ВСЕ, ЩО ВІДКЛАДАВ НА ПОТІМ
- Пане Олексію, рада нашій несподіваній зустрічі, вітаю вас з послабленням карантину і поверненням до живого спілкування з колегами! Як ви провели час в ізоляції? Чемно сиділи вдома чи тихцем працювали?
- Ми не порушуємо закон, ми люди відповідальні й законослухняні, тому на карантині сиділи вдома і займалися, хто чим придумає (сміється).
Коефіцієнт корисної дії репетиції онлайн дорівнює нулю: сенс театру – в живому спілкуванні, навіть під час репетицій
- А як же репетиції онлайн?
- Мені здається, що коефіцієнт корисної дії репетиції онлайн дорівнює нулю. Чим театр підкуповує глядача? Безпосереднім живим спілкуванням. Якщо цього спілкування немає ні під час репетиційного процесу, ні в процесі глядач-сцена, то театр втрачає всякий сенс. Для цього існують інші жанри – є телебачення, є кіно.
Звичайно, таким чином можна було б робити видимість, що ми працюємо, але це ніби топтатися на одному місці, а потім ти приходиш у театр, бачиш живого артиста, живого режисера – і все починається з початку.
Ми знаходили інші заняття. Особисто я передивився надзвичайно багато фільмів, які я в житті не подивився б! Тому, що весь час немає часу: театр, робота, турботи якісь. І ти все відкладаєш на завтра, завтра, завтра. Я відчув себе на пенсії (сміється). Знаєте, таким пенсіонером, який прочитав все те, що планував прочитати і подивився все те, що планував подивитися пізніше. Це не лише кіно, це й театральні вистави.
У мене була маса приємних моментів, але, звичайно, я перейшов і через депресивний стан, як, мабуть, кожна людина. І потім адаптувався до ситуації, з якої ти не можеш вийти, тому що вся земна куля в ній перебуває.
МИ ЩЕ РАЗ ЗРОЗУМІЛИ, НАСКІЛЬКИ КРИХКИЙ І ТЕНДІТНИЙ ЦЕЙ СВІТ, І ЯК МИ ПО-ХАМСЬКИ З НИМ ПОВОДИМОСЯ
- Багато хто говорить про «перезавантаження» на карантині. У вас воно відбулося?
- Так, перезавантаження, переоцінка цінностей. Ми всі ще раз зрозуміли, наскільки крихкий цей світ, наскільки він тендітний, і як ми похабно, по-хамськи з ним поводимося.
Тому що в багатьох речах, які відбуваються зараз, винна людина, яка бездарно розбазарює земні надра, засмічує цю нещасну планету пластиком, знищує природу, тварин. Скільки тварин взагалі вже щезло?! Це ж все ми з вами робимо, тому що хочемо гарно жити, купатися в цивілізаційних благах, щоб нам було зручно. І природа нам мстить за це.
Це один із перших дзвіночків, вона нам каже: «Егей! Люди добрі, оговтайтеся, ви що робите? Треба цінувати землю, на якій ви живете». На жаль, ми поки що не навчилися, але з часом Земля примусить нас навчитися.
- Ваша професія не може тривалий час існувати в ізоляції, на відміну, наприклад, від моєї – журналісти могли б ще хоч рік протриматися, роблячи матеріали телефоном, віддалено. Ви замислювалися, скільки б змогли прожити в стані карантину, відпочиваючи, як ви говорите?
- Мені доводилося замислюватися, тому що насправді в цій ситуації найбільше постраждали саме творчі професії. І багато країн, які розуміють, в якому стані опинилася культура під час коронавірусу, кинули надзвичайно багато ресурсів і грошей на те, щоб підтримати творчих людей, позбавлених аудиторії. Ангела Меркель, наприклад, надала по 5 тисяч євро підтримки акторам, художникам, митцям, тому що там розуміють цінність культури.
Тобто так, творчі люди – найпостраждаліші в цій ситуації, й їм підтримка просто необхідна.
Мені навіть страшно думати про те, що може бути 2-а чи 3-я хвиля. Думаємо, що Господь Бог нас пожаліє. Він нас трошки провчив і може полякав – і досить. Будемо на це сподіватися.
- Крім того, що ви опинилися без аудиторії, ви позбулися ще й майданчика для виходу емоцій, адже емоції – це одна з основних складових у вашій роботі – це й сміх, і сльози, й піт, і пристрасть, і гучні вигуки.
Зараз, коли ви не викладалися на сцені в звичному для вас емоційному режимі, чи не вплинуло це на ваше нормальне життя? На рідних накопичені емоції не виливали? Може виходили в поле покричати?
- У мене є будиночок і город, там деревця ростуть. У мене є другий поверх, куди я йду і займаюся спортом – і там всю ту енергію, яка в мені накопичується, викидаю в спортивні свої вправи. Мої близькі не страждають.
Але я дуже не заздрю людям, які провели цей «замкнений» період у квартирах. Мабуть це тяжко, навіть уявити собі не можу, як я витримав би жити в цій «консервній банці» з дня в день.
Мені було трошки легше, я жив на землі, у своєму будинку і… дуже багато дізнався про шкідників, які гризуть дерева! Дуже багато дізнався про різні добрива, якими треба підживлювати туї та смереки. Тобто, займався отаким пенсійним часом проводження (сміється).
ГЛЯДАЧ УЖЕ ЗАСУМУВАВ ЗА ЯСКРАВИМ КЛАСИЧНИМ ТЕАТРОМ. ТА МИ Й САМІ ЗАСКУЧАЛИ ЗА НИМ
- Але зараз, я так розумію, з обіймів природи вас вирвали репетиції вистави «Сірано де Бержарак», де у вас головна роль?
- Так, ми до карантину вже працювали над цим матеріалом у застольному періоді. Не можу сказати, що зараз буде повноцінна робота, тому що, все таки, карантин ніхто не скасував, ми масочки носимо, і якось дуже насторожено ставимося до спілкування, обіймів, поцілунків.
Тобто, повноцінної роботи поки ще не буде. Але ми працюємо над текстом, мізансценами, музичним оформленням, костюмами і плекаємо надію, що влітку, з 1 липня, коли, можливо, знімуть карантинні застереження, ми зможемо грати. Хоч і не на повну силу, бо зали будуть не повні – в шаховому порядку глядача будемо садити.
Подивимося, а раптом це все закінчиться? Бо планувати зараз важко, ми не можемо навіть планувати дату прем'єри, тому що, по-перше, фінансово це дуже складно.
- У цій виставі плануються дорогі ошатні декорації? Все ж, Франція, 19 сторіччя.
- Так, це величезна історична п'єса на п'ять дій, там маса персонажів, історичні костюми – фалди, волани, пір'я, плащі, шпаги.
Це не буде буквально дотошне відтворення того часу, але все ж – це класична постановка (принаймні, ми хочемо, щоб вона такою була), тому що ці інтерпретації вже набридли.
Треба думати, що це була чорна смуга, а далі буде – біла
Вже ж нічого нового не вигадаєш і, чесно кажучи, глядач уже засумував за таким яскравим класичним театром. Та ми й самі заскучали за ним.
Зараз театр стає формальним, умовним, але це може бути раз, два, три, а потім хочеться чогось іншого. Я не заперечую, що такий театр повинен бути, але повинен бути й інший, от цей інший ми зараз намагаємося зробити. Наскільки це вийде, залежить не лише від нас, а ще й від фінансового стану нашого національного театру. Ви ж бачите, ми зараз не заробляємо, але ж гроші на постановку ми маємо заробити самі. Країна дотує тільки зарплатню, а все інше – на костюми, на декорації, на утримання театру, на комунальні служби, які тут працюють – це все ми маємо заробити виставами. І тут є проблема: невідомо, чи зможемо ми заробити на таку величезну прем'єру, але будемо намагатися, будемо ходити просити, де зможемо, шукати якихось добрих людей.
- Мені подобається ваш оптимізм, переконана, що все буде добре і влітку ми побачимо вас в образі Сірано де Бержерака!
- А у нас немає іншого виходу! Який коефіцієнт корисної дії буде, якщо впадати в печаль чи в песимізм? Ніякий. Тому треба думати, що це була чорна смуга, а далі буде – біла.
Любов Базів. Укрінформ
