Це першопрочитання п'єси сучасного канадського драматурга Аарона Бушковськи (переклад Сергія Борщевського). Постановку здійснив Петро Ільченко. Вистава створена за сприяння Посольства Канади в Україні.
В історії франківців не раз були вистави про старих людей, забутих і самотніх. Такі сюжети безвідмовно зворушують публіку і дають чудову нагоду для бенефісу славним артистам старшої генерації. Згадаймо лиш давні спектаклі «Поступися місцем» (1968), «Ретро» (1981), «Вечір» (1984), де панували на сцені корифеї Ужвій, Пономаренко, Копержинська, Куманченко.
Схоже, що «Сторонні серед нас» — п'єса з того самого ряду. Тут головні герої, Габрієль (Галина Яблонська) і Майкл (Олег Шаварський), забувають, хто вони, й опиняються в клініці для недужих на хворобу Альцгеймера. Про них нібито є кому подбати і вдома. Але, на жаль, «невпізнавання ближніх» — симптом, властивий і людям цілком здоровим. Мораль драми: лише любов непідвладна Альцгеймеру!
Втім, п'єса дещо прямолінійно й схематично сконструйована, місцями вона нагадує наочний посібник-інструкцію для охочих протистояти дияволу Альцгеймеру. Це, безумовно, гуманний намір, і гріх його засуджувати. Але й улюблених артистів таки шкода. Бо вони часом виявляються значнішими, об'ємнішими за персонажів. У головних ролях — Галина Яблонська (91 рік, і це той випадок, коли віком можна гордитися, браво!) та Олег Шаварський. Коли вони виходять на сцену — захоплює дух від близької присутності двох дуже живих та енергетично-потужних особистостей. Але захоплення тримається недовго, бо п'єса такого навантаження не витримує й часом провисає, й виникають прикрі ситуації, коли артистам, як мовиться, нема куди далі їхати. Так ніби реальних крутих байкерів посадили на дитячі триколісні велосипеди. В подібній ситуації опиняється також Володимир Нечепоренко в ролі Вірджіла. Або ось ще одна пара: Майкл (Олег Шаварський) і Джоан (Ірина Дорошенко). Це батько й дочка. Деякі їхні діалоги часом змушують згадати про короля Ліра й котрусь із його дочок. Але все розв'язується банальним «перевихованням» Джоан. Зрештою, в дидактичній п'єсі саме так воно й мусить бути. Але Бог бачить, що ні Шаварський, ні Дорошенко в тім не винні.
У вигіднішому становищі ті, хто грає героїв епізодичних, бо ці персонажі здебільшого не дуже залежні від авторської дидактики. Тож у підсумку отримуємо ще кілька невеликих, але цілком викінчених ролей: світла свята душа Нетті (Віра Зінєвич), неприкаяна Мері (Зінаїда Цесаренко — ця робота стала останньою в доробку актриси. 27 березня Зінаїда Василівна померла... Світла пам'ять!), потойбічна Мері-2 (Наталя Перчевська) і розкішний добряк Лео (Олексій Паламаренко)...
І. Бабенко. Газета "День". 28.03.2019
