28 січня Національний театр імені Івана Франка відмічатиме 102-гу річницю з моменту народження легендарного колективу. 

У цей день на Основній сцені покажуть драматичну поему Генріка Ібсена «Пер Гюнт» —  вистава-присвята двом знаковим особистостям: режисеру Сергію Данченку і актору Богдану Ступці, яку здійснили молоді митці — постановник Іван Уривський та сценограф Петро Богомазов, а у головній ролі виступить провідний актор Олександр Форманчук (до речі, ця робота франківців нині висунута на здобуття Шевченківської премії).  А корифейка театру Галина Яблонська, що  вже сім десятиліть (!) грає на Першій драматичній сцені нашої країни, запросить на виставу «Самотня леді», яку гратиме на Камерній сцені, що носить ім'я С. Данченка.

Через складну ситуацію на фронті — можливий масштабний наступ РФ  на Україну та погіршення пандемічної ситуації з COVID-19, іменини театру відбуватимуться скромно, без урочистостей... Втім сто два  роки — дуже поважна дата для творчого колективу, а тому ми вирішили нагадати читачам «Дня» про знакові факти з непростої історії франківців.

— Все розпочиналося з цілої низки вистав — більше 20-ти! Відразу був взятий потужний старт, і це були переважно твори сучасної та європейської драматургії, — нагадує Михайло ЗАХАРЕВИЧ, генеральний директор-художній керівник Національного театру ім. І. Франка.  — Якщо говорити про стратегію формування нового театру, то у першому сезоні була закладена програма подальшого розвитку театру на багато років. І цієї лінії дотримувався Гнат Петрович Юра — один із засновників та очільників Театру ім. І. Франка. Бо у репертуарі колективу класичні і сучасні твори завжди були і є у пріоритеті.

Нагадаю, Театр імені Івана Франка було засновано у Вінниці 1920 року частиною акторів Молодого театру на чолі з Гнатом Юрою та акторами Нового Львівського театру на чолі з Амвросієм Бучмою. Об'єднавшись, митці утворили театральний колектив під назвою «Новий Драматичний театр імені Івана Франка», керівником якого обрали Гната Юру. Фактично театр створили молоді митці: Гнату Юрі було 32 роки, його дружині Ользі Рубчаківні — 17, Амвросію Бучмі, Олексію Ватулі — по 29, Феодосії Барвінський — 22 роки!

Величезний резонанс викликала постановка Г. Юри «Гріх» за В. Винниченком і якраз прем'єрою цієї вистави франківці відкрили свій перший сезон 28 січня 1920 року. В афіші були такі вистави: «Суєта», «Іван Гус», «Великий льох», «Лілея», «Сон», «Житейське море», «Весілля Фігаро», «Гайдамаки», «Мірандоліна», «Чорна пантера і Білий ведмідь», «Ревізор», «Самсон і Даліла» та інші. До речі, у перший сезон існування театру на його кону більшу частину репертуару складали п'єси Володимира Винниченка. А у «Весіллі Фігаро» Бомарше Юра виступив у трьох іпостасях — як перекладач, режисер та виконавець головної ролі... Навіть дивує, як багато молодий творчий колектив устиг зробити!

До Києва театр перевели влітку 1926 року і першою виставою на новій сцені став «Вій» за сценарієм Остапа Вишні.

***

Гнат Петрович, крім великого режисерського та акторського таланту, був дивовижним організатором. Син Юри розказував, що Микита Хрущов, секретар ЦК ВКП(б), вважав, що Гната Петровича від репресій уберегла... війна, бо тричі «зашморг» арешту закручувався на шиї Юри і четвертий раз його Хрущов уже не зміг би вберегти... А фатальною для митця стала співпраця з відомим драматургом Олександром Корнійчуком і запрошення у трупу актора і режисера Мар'яна Крушельницького, що згодом зламало Гнату Петровичу творчу долю... бо почалося двовладдя між новим головним режисером і художнім керівником, на кшталт, як у колег у МХАТі між Немировичем-Данченком і Станіславським. Нічого хорошого з таких кадрових змін ані для колективу (бо почалися інтриги, суперечки), ані для митців це не принесло. Останні п'ять років життя, як розповідав син Юри, пенсіонер Гнат Петрович був у депресії, часто сидів на балконі у будинку (по вул. Ольгинській, 2) і з сумом дивився на театр, який створив і з яким його розлучили... Він помер 18 січня 1966 року, похований на Байковому кладовищі...

***

Перші роки свого існування театр багато мандрував по містах і селах Центральної України. А красномовним фактом у боротьбі за існування став виступ Гната Юри на прем'єрі «Весілля Фігаро» у Вінниці, де були присутні представники уряду УНР, де актор заявив, що у подібних умовах, які створені для франківців, жоден театр існувати не може! І тільки жадоба до роботи, неймовірна відданість сцені тоді врятували театр. Попри негаразди Гнат Юра працював над «Лорензаччо» де Мюссе, відбулася прем'єра «Овечої криниці» Лопе де Вега, актори репетирували «Лісову пісню» Лесі Українки, а ще були гастролі... Театр поїхав на Донбас у... товарному вагоні, франківці жили в напіврозваленій будівлі у Юзівці. Тоді у пригоді став художник театру, один із його засновників — Матвій Драк, який починаючи з 1920 і до 1949 року разом із Гнатом Юрою створив чимало вистав...

***

Під час Другої світової війни театр посилав на фронт акторські бригади та працював в евакуації в містах Тамбов, Семипалатинськ, Ташкент.

***

Нагадаємо, нинішня будівля театру була побудована ще у далекому 1898 році, за проєктом київських архітекторів Є. Брадтмана і Г. Шлейфера, на місці озера в садибі київського професора-медика М. Мерінга. Хоча озеро для будівництва було засипане, джерело, що наповнювало його водою, залишилося, і митці вірять, що це  є своєрідний оберіг франківців.

***

Театр ім. І. Франка першим в Україні розпочав знайомства Європи з українським сценічним мистецтвом та залучати різні іноземні інституції до співпраці. Перші закордонні гастролі театру відбулися ще у 1950 році у Польщі.

***

Камерна сцена театру розпочала роботу 19 березня 2012 року, названа вона на честь Сергія Володимировича Данченка.  Цей легендарний режисер очолював театр з 1978  по 2001 рік. Його «кинули на прорив до Києва», щоб надав друге дихання Театрові ім. І. Франка. Режисер очолив колектив у найскладніший період застою. Франківці «варяга» зустріли  з насторогою... Але перша данченківська постановка на київській сцені — «Украдене щастя» за Франком — стала тріумфом. Вистави «Кам'яний гість», «Дядя Ваня», «Енеїда», «Тев'є-Тевель», «Приборкання неровливої», «Король Лір» — ось далеко не повний перелік робіт митця, які зараз вважають театральною класикою.

«Мистецтво національного театру — це мистецтво великого стилю. Вивіреності та ясності стильових образів, очищених від усього не основного, випадкового. А також відсутність стильового екстремізму, крайнощів і вибухів. Національний театр має бути художнім, і, разом з тим, моральним, духовним камертоном нації», — такі орієнтири поставив С. Данченко і наслідував їх все своє творче життя.

Улюбленими письменниками режисера були Шекспір і Чехов, твори яких він ставив неодноразово не лише на франківській сцені, але й у близькому та далекому зарубіжжі.

***

Творчі долі Богдана Ступки та Сергія Данченка були пов'язані на 34 роки, і саме Богданові Сильвестровичу довелося підхопити франківський прапор, зваливши на свої плечі театральний вантаж, як художнього керівника театру... Вони разом пройшли крізь вогонь, воду й мідні труби. Пізнали тріумфи, славу й гіркоту неприйняття, хулу. Їх можна назвати талісманами один одного.

Нині у фоє театру знаходиться меморіальна дошка з відтиском руки зірки театру і кіно Богдана Сильвестровича Ступки , якого ще за життя називали «актором №1», його обожнювала публіка не лише нашої країни, а й за кордоном. Понад півстоліття ім'я Б.С. Ступки було знаковим для української національної культури. Більшість ролей, що зіграв актор у театрі та кіно, увійшли до літопису сценічного та кіномистецтва України. Богдан Сильвестрович був променем щастя і тепла, яке йшло від нього. Він любив людей, опікував і словом, і ділом. Ступка — це як яскрава комета! Скільки життів він прожив, створюючи різні образи в кіно і театрі, що це вражає. Він був зовсім незірковий, дуже інтелігентний і толерантний. Одним словом чи фразою міг підняти настрій. У ньому об'єдналась геніальність митця і щирої людини...

***

Сьогодні у театрі працює висококласний  колектив — приблизно 520 осіб (а творча складова — 190 митців). Головним режисером  є Дмитро Богомазов, а в штаті театру працюють режисери: Петро Ільченко, Юрій Одинокий, Дмитро Чирипюк, Іван Уривський, Давид Петросян, головний сценограф — Андрій Александрович-Дочевський, художники— Олександр Друганов, Наталія Рудюк, Петро Богомазов, Анна Духовична, Тетяна Овсійчук. Плідна творча співпраця разом із Автанділом Варсімашвілі, Григорієм Гладієм, Сергієм Маслобойщиковим, Володимиром Ковальчуком і Томасом Меттлером презетували цікаві постановки, які прикрашають афішу франківців.

Трупа театру складається з відомих акторів різних поколінь, які є «обличчями» сучасного українського мистецтва: Наталія Сумська,  Анатолій Хостікоєв, Галина Яблонська, Василь Баша,  Лариса Кадирова,  Богдан Бенюк, Олексій Богданович, Анатолій Гнатюк, Ірина Дорошенко, Лесь Задніпровський, Володимир Коляда, Поліна Лазова, Василь Мазур, Петро Панчук, Лариса Руснак, Олексій Петухов, Людмила Смородіна, Остап Ступка, Назар Задніпровський, Тетяна Міхіна,  Євген Нищук, Олег Стальчук, Андрій Романій, Ксенія Баша, Михайло Кукуюк, Анжеліка Савченко, Олександр Печериця, Олена Хохлаткіна, Акмал Гурєзов, Дмитро Рибалевський, Олександр Бегма, Світлана Прус,  Олександр Рудинський, Христина Федорак, Марина Кошкіна, Дар'я Легейда, Оксана Жданова та інші.

Наразі франківці  готують для глядачів  три  новинки: «Калігула» Альбера Камю, яку поставить режисер Іван Уривський; «Кар'єра Никодима Дизми» Тадеуша Доленги-Мостовича — нова робота  режисера Дмитра Чирипюка; «Візит» за мотивами п'єси Фрідріха Дюренматта «Візит старої дами» — сценичне прочитання режисера Давида Петросяна. Прем'єри планують  показати у цьому театральному сезоні. «День» вітає франківців з днем народження! Бажаємо аншлагів на всіх виставах!

Тетяна ПОЛІЩУК, «День».