МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Сергій Калантай: "Молодість Господь дарує всім, а старість – обраним"

Моя формула успіху – самодисципліна й упевненість у тому, що робиш.

В театрі не можна перезняти дубль. Ти належиш не собі, а глядачам. Це човен, з якого не вийде зістрибнути. Мусиш доплисти до берега або потонути. Пів року не спиш, учиш слова, сваришся з друзями, п'єш галони кави. Все заради кількох хвилин оплесків. Але воно того варте.

Кожному віку належить свій стан. Мені було цікаво й у 20, і в 40, і в 57. Став тим, ким хотів бути, в 44. До того часу шукав себе.

 

Сергій КАЛАНТАЙ, 57 років, актор. Народився 31 травня 1964 року в Києві. Батько був інженер-винахідник на заводі електроприладів, мати – інженер-технолог. Закінчив університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого та вищу німецьку акторську школу DSA у Мюнхені. Актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Викладає спеціальність ”Актор кіно” в Київському університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-­Карого. Знявся у 140 фільмах, зіграв 20 ­головних ролей. 17 років жив у Мюнхені, працював у театрах Fisch&Plastik і Viel Lа ¨ rm um Nichts. Заслужений артист України. У шлюбі. Дружина 40-річна Наталія – акторка театру імені Івана Франка. Від першого шлюбу має сина й доньку. 34-річний Тарас – бізнесмен. 29-річна Богдана навчається на акторку в Лондоні. Улюблена страва – материні вареники з потрушками й цибулею, напій – торф'яне віскі. Книжка – ”Шантарам” Ґреґорі Девіда. Має двох собак однієї породи – дворова змішана з бордер-колі. Найкращим місцем для відпочинку вважає Німецькі Альпи. Живе в Києві

 

Навесні я, як ті дерева, обростаю листками й бруньками. В голові вирує маса ідей. Не всі доводжу до кінця.

У кожному живе дитина. Вчу студентів, як до неї докопатися. Тільки так можна позбутися впливу кліше.

Від похвал ніяковію. Я виконую свою роботу, як і водії, шахтарі чи вчителі – їхні. Слави гідні видатні люди, які торкнулися серця кожного.

Впізнаваність допомагає. Особливо під час митного конт­ролю в аеропорту. Не можу бути нахабним, бо за мною стоїть низка вчинків зіграних героїв. Необдумана поведінка спаплюжить усе, що я зробив.

 

Кожному віку належить свій стан

Часто питають: "Як людина з такими світлими очима може грати виродка?"

Позитив можна побачити в усьому. Біле стане білішим, якщо його покласти на чорне.

Дурних не буває. Всі порахують два плюс два – хтось швидше, хтось повільніше. Треба мати терпіння до тих повільних.

Люди не народжуються злодіями чи добряками. Але в суспільстві є правила гри, до яких треба пристосовуватися.

Хотів піти з професії. Але дивлюся на помилки інших у кіно й не можу терпіти. Бо ж знаю, як зіграти краще.

Готувався до вступу на археолога в університет Шевченка. На акторські проби пішов, бо побився об заклад. Перед тим, граючи в карти, посварився з викладачкою. Вона попередила, щоб мене не брали на курс. Але на пробах я поводився чемно. Мабуть, за таке перевтілення мене і прийняли.

В юності боявся покійників. Переборов, коли помер батько. Треба було їхати з ним у машині до кладовища. Боявся заплакати, щоб не стривожити матір. Вона й так була під заспокійливими.

Страх – усвідомлення незрозумілого. Зараз щось має статися, а що саме – неясно.

Молодість Господь дарує всім, а старість – обраним. Треба бути готовим до старості. Це ж тільки оболонка. Головне – не махнути рукою, а далі себе активізувати.

Перша біда актора – нереалізованість. Друга – задурно отримані великі гроші. Актори вважають себе геніальними й неповторними. Тому часто п'ють. Але теперішня молодь не така. Виконують роботу й ідуть далі, як запрограмовані механізми. Раніше таке бачив у Німеччині.

 

Страх – усвідомлення незрозумілого

Ще зі школи люблю недоступних жінок. Цікаво було поборотися.

Кохання – це коли не можеш вдихнути й тонеш. Також це довіра й бажання зробити щось за іншу людину. Встигнути не дати їй втомитися.

Доньці 29 років. Але щоразу, як її бачу, хочу посмикати й поцілувати. Нюхаю волосся, згадую, як у дитинстві воно пахло молоком.

Розуміння батьківства настає з роками. Як вино, воно має настоятися. Дітей не треба виховувати, а робити правильно самому.

Раніше був надто емоційний, кулаками боровся за свою правду. Тепер навчився пробачати. Можу образитися, але не припинити спілкуватися. Просто переоцінюю людину, перестаю відкривати їй душу. Руку за потреби простягну, але довго її не триматиму.

Мати вчила казати "ні". Бути добрим і добреньким – різні речі. Не кидай копійки жебраку, щоб видаватися хорошим. Якщо вже хочеш допомогти, віддай усе.

Гроші – підтвердження твого розуму.

Перші гроші заробив у 18 років у кіноекспедиції – 420 карбованців. Була велика пачка, по 3 карбованці. Боявся, що дорогою додому мене обкрадуть. Віддав усе матері. Вона працювала інженером і отримувала на місяць 180.

Я економний, бо довго жив у Німеччині. Там просто так світло не горить, вода з крана не крапає. Бо все це – гроші, які можна витратити на відпочинок чи їжу. Роблять один раз на совість, а не щоб щороку переробляти й знову вкладатися.

Бачив сильних людей, які плачуть. Хтось від болю, хтось – від щастя. Сльози течуть самі, і нічого з цим не можна зробити.

 

Щастя – одна мить. Відчуваю її із запізненням

Батько радив завжди залишатися собою. Це я зрозумів тільки після розлучення. Вівцю можна стригти мільйон разів, а шкіру з неї зняти – тільки раз.

Люблю замикатися в собі. Потім приходить моя Наталка і витягає мене з цього стану веселими розмовами.

Щастя – одна мить. Відчуваю її із запізненням. Потім уже доходить, що от – вийшло, як не планував. Це також оплески. Їх небагато, але цього вистачає для підзаряджання на кілька місяців.

Мати вчила бути мудрим. Думав, наберуся цього з книжок. А ні, вони не все дають.

 

Автор: К. РОМАНЧУК, фото: Т. ПОДОЛЯН. "Країна"