Гучний театральний дебют та нові кінофільми актора Ясіновського. 

Минулий наш воєнно-театральний сезон став знаковим для відомого українського актора Романа Ясіновського. Він дебютував на першій драматичній сцені України, як за давньою історичною традицією критики називають Національний театр імені Івана Франка. Роман прийшов у цей театр 2022-го вже  медійною зіркою, у його доробку були помітні ролі у кінопроєктах «Кіборги», «Перші ластівки», «Спіймати Кайдаша», а також – яскрава «фірмова» театральна роль Олександра у  популярній виставі «Золотих воріт» «Тату, ти мене любив?» У «Калігулі» франківців, що став гучною театральною  прем' єрною під саму завісу воєнно-театрального сезону, Роман Ясіновський грає одного з ключових персонажів у п' єсі Альбера Камю – це Хереа, одночасно друг і ворог божевільного диктатора, а, можливо, і його наступник на імператорському престолі . Критики і глядачі високо оцінили дебют Романа  у виставі Національного театру, а це означає, що далі варто чекати  продовження його творчих пошуків на сцені франківців уже в переможні мирні часи. Бо наразі війна і Роман у цей час активно занурився у волонтерський рух, допомагаючи і ЗСУ, і простим українцям, що вимушено опинитися на воєнному роздоріжжі.

1 серпня у популярного українського актора день народження, власне,  непафосний ювілей, з яким його і вітаємо.  Бажаємо, насамперед, нашої спільної Перемоги та нових творчих особистих перемог і на театральній сцені, і на українському кіноекрані.

– Романе, насамперед вітаю з дебютом у Національному театрі. І хочу запитати, як працювалося з новим для тебе театральным  режисером Іваном Уривським над «Калігулою»?

– Іван – той митець, що прагне знаходити  щось нове і цікаве у класичній драматургії ( а творчість  Альбера Камю – драматургічна класика 20 століття) , з такими творчими людьми мені завжди працювати цікаво.

– У такому випадку, хто тоді  твій сценічний умовно давньоримський Хереа – друг чи ворог  диктатора Калігули, а може він претендент на місце самого диктатора?

– Мій Хереа, швидше, ліберал, що інколи не розуміє сам себе, він ніби-то і хоче змін, але через власний страх боїться розпочати їх з самого себе.

– Проклята війна призупинила зйомки багатьох нових  українських кінопроєктів. Але ж було кіно, у якому ти  знімався ще до повномасштабного вторгнення ворога в Україну. Декілька слів про ті твої нові кінопроєкти.

– Розумієш, мені  зараз дуже складно говорити про нові кінопроекти, адже насправді ще не зрозуміло, коли вони вийдуть на екрани. Але я дуже чекаю на свої нові кінофільми: «Білий Ворон», «Довбуш» і також на  фільм «Дон Жуан із Жашкова» — це комедія,  а в такому жанрі у великому кіно я працював вперше і мені  самому  цікаво, що з того насправді вийшло.

– Останні місяці ти багато часу проводиш за кермом,  активно займаючись волонтерством. Про що найчастіше думається дорогою, долаючи тривалі відстані від  Києва до Львова і назад? І яка з особистих волонтерських історій засіла у тобі самому найглибше?

– Найчастіше думається про те, що всі мої проблеми, які були такими ще до 24 лютого 2022 року, стали згодом просто незручними дрібничками. Також було чимало думок щодо того, як би  якісно змінити культурне середовище України в нашому переможному мирному майбутньому. Конкретні думки з цього приводу я навіть виклав на папері і дуже би хотілось їх озвучити у провладному середовищі.

Найбільше мене вражає , коли я як волонтер передаю авто нашим захисникам,  а вони, дорослі мужні люди,  ніби перетворюються на дітей, які щиро радіють своєму подарунку, і я радію разом з ними.  І якщо ми вміємо радіти, як діти, то навіть у цій жорстокій війні ми не перетворились на камінь.

– Задіяність у національному театрі та інші твої поточні справи не вплинуть на репертуарну долю популярної київської вистави у «Зоротих воротах»?

– Вистава «Тату…» для мене – то любов. І  вірю, що найближчим часом я зможу вийти на сцену зі своїми партнерами і зробити неймовірне дійство, яке створив режисер Стас Жирков, за що я дуже йому вдячний. Вистава «Тату…» може знову дати людині  відчуття любові, а в даний момент це і є життєва необхідність.

– Твій Саша з вистави, звісно, якось змінюється і разом з тобою, і разом зі змінами в нашому часі…

– Саша змінюється постійно і навіть росте. Дай Боже, щоб мої відчуття співпадали з реальністю.

– У  театральному середовищі у тебе репутація людини компанійської, доброї, чуйноі,  людини віруючої, людини, як деякі кажуть, без «каменю за пазухою». Так і кажуть: Роман без каменю. А якщо уявно дати тобі камінь у руку, то куди його потягне жбурнути, насамперед, у який бік?  Не обов'язково це може бути конкретна відома людина, бо в ту одну людину з боку українців посипався б і так цілий каменепад. Якщо говорити про явища абстрактні, філософські, навіть морально- етичні?

-Такий умовний камінь  я би кинув у ненависть, яка зараз є і в цілому світі, і в багатьох із нас. Не хочеться, щоб українці керувалися виключно ненавистю, бо вона іноді і нас самих вбиває. Я намагаюся боротися на своєму фронті через любов до своєї землі, через Божі закони. Звичайно, потрібно нищити русню, але хочеться робити це філігранно,  через справедливе усунення всього російського з нашого поля і наповненням хорошого українського контенту. Перемога — через любов до України.  А вона обов'язково буде.

Олег Вергеліс, спеціально для «Театрально-концертного Києва»