П'єса сучасного англійського драматурга Пітера Квілтера «Незрівнянна» присвячена мистецтву, яке має здатність творити дива, а ще — зачаровувати публіку. В основу сюжету покладена реальна історія неординарної постаті наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. Флоренс Фостер Дженкінс (1868 — 1944 рр.). Це була американська піаністка та співачка (сопрано) — одна з найперших представниць «аутсайдерської музики». Ця вокалістка, незважаючи на відсутність музичного слуху і почуття ритму (!), вважала себе неперевершеною співачкою і стала дуже відомою, навіть виступала у знаменитому «Карнегі-Холі»...
Вперше «Незрівнянна» була показана в «Бірмінгемському репертуарному театрі» 2005 року — з подальшим прокатом у Лондонському The West End. Була номінована на престижну премію Лоуренса Олів'є як «найкраща нова комедія». Перекладена 15-ма мовами, поставлена в 22 країнах. Український переклад зродив Сергій Борщевський, і це першопрочитання популярного твору в нашій країні.
Постановку «Незрівнянної» на сцені Національного театру ім. І. Франка здійснив Анатолій Хостікоєв, а головну роль виконає привідна актриса колективу Наталія Сумська, яка нещодавно відзначила ювілей.
«СПІВАТИ ТАК, ЯК ХОЧЕТЬСЯ, НАВІТЬ ПОРУШУЮЧИ ВСІ МУЗИЧНІ ЗАКОНИ!»
— Років п'ять тому я вперше прочитав цю п'єсу Пітера Квілтера. Вона складна, але історія цікава: про співачку, котра збирала великі зали, але мала скандальну славу: одні їй аплодували, а інші — освистували. Флоренс Фостер Дженкінс знав увесь світ. Дивина, як без слуху і голосу вона стала зіркою? Мабуть, завдяки своїй харизмі й тому, що страшенно хотіла співати і заради цього могла перевернути гори. Деякі люди спеціально приходили на її концерти, щоб із неї посміятися. Я відразу вирішив, що головну роль має грати саме Наталія (Сумська), але час ішов, а репетиції ми не розпочинали через різні причини. Складність п'єси в тому, що треба було поєднати глядачів (за сюжетом) і публіку в глядацькому залі. У фільмі, який нещодавно вийшов у прокат, головну героїню грає легендарна голлівудська актриса Меріл Стріп, але в кіно і театрі — різні закони. У стрічці публіка знає, на що реагує, і мадам Дженкінс співає неправильно, а з екрану показують захоплення глядачів. У нас публіка прийде послухати Н. Сумську, вони не знають, що Флоренс була дивною зіркою. Почують фальш і почнуть свистати... До речі, на репетиції син однієї актриси, коли почув таке виконання Наталії, з подивом запитав матір: навіщо Наталії В'ячеславові далі цю роль, вона ж не вміє співати?
Ця вистава — не про те, має співачка голос чи ні, а про внутрішню свободу й цілісність людини. Думаю, що для багатьох глядачів стане відкриттям образ Флоренс, який створить Сумська!
Особисто ж я довго не міг збагнути, чому мій персонаж, саксофоніст Сейнт Клер і Дороті, чуючи фальш, все одно захоплено аплодують Дженкінс і в захваті від неї? Що це за обожнювання бездарі? І знайшов «ключик». Вона не завжди фальшивить, і є арії, де Сумська співає чудово. Я зрозумів, що Флоренс співає, як хоче! Сьогодні так, а завтра — інакше. Вона може клеїти дурня з оркестром (у нас буде все «наживо» — і спів, і гра музикантів), вводити в оману публіку. Нот лише сім, і весь час співати правильно дуже нудно, а цікавіше поекспериментувати, інколи навіть дати «півня»... До речі, навіть маючи абсолютний слух, як у Н. Сумської, погано співати дуже непросто. Для героїні головне співати так, як їй хочеться, а порушуючи всі музичні закони, може лише непересічна особистість, якою була Дженкінс і якою є Наталія Сумська!
«ВІДХОДИТЬ ПОКОЛІННЯ ТЕАТРАЛЬНИХ МАЙСТРІВ ТА ОСОБИСТОСТЕЙ»
— Можна сказати, що ви пройшли два майстер-класи: акторський та режисерський у Сергія Данченка і партнерський у Богдана Ступки. Коли чуєте ці імена, що задуєте найперше?
— Шкодую, що більше цих майстрів немає на світі. Вони мали великий талант. Відходить покоління театральних майстрів та особистостей! Данченко і Ступка залишили в пам'яті незабутні вистави, які нині належать до золотого фонду української сцени. Вони любили театр. Я працював із Сергієм Володимировичем спочатку у Львівському театрі ім. М. Заньковецької, потім наша співпраця продовжилася в Києві. Відчував, що я не байдужий йому як актор. Завдяки Данченку відбувся мій режисерський дебют у виставі «Кін IV». Хоча постановником став через те, що Сергій Володимирович тяжко захворів і не міг далі працювати, саме він запропонував мені поставити виставу. І вже 15 років «Кін IV» з аншлагами йде в репертуарі франківців. Данченко дав мені можливість повірити у свої сили як актора. Для мене у виставі головними є актори.
З Богданом Ступкою ми були партнерами в багатьох виставах — спочатку у Львові, потім тут, на франківській сцені. Пригадую, як він грав Майстра, а я Воланда в «Майстрі і Маргариті». Він лежав у оркестровій ямі й чекав на свій вихід, і я бачив його очі, відчував його погляд... Ми часто розмовляли про різні вистави, зокрема про «Енеїду», де він грав Автора, а я Енея. Він завжди шукав щось цікаве, щоб якнайкраще передати образ, який створював. Ступка був Актором з великої літери...
Покоління Данченка і Ступки вчило нас шанобливо ставитися до театру, до нашої професії, навчало правил поведінки на сцені. Це, на жаль, зараз зникає. У виставі «Незрівнянна» я хочу повернути це відбуття закоханості у сцену.
— Чи можна сказати, що театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв» нині законсервована? Остання ваша антреприза «Люкс для іноземців» відбулася ще до Майдану, новинок щось не видно, а гастролі відбуваються у вас нечасто...
— Коли ми 15 років тому починали, то були єдиною антрепризною компанією в Україні, а зараз з'явилося дуже багато вистав. З одного боку, це добре, а з другого — ми ставили тільки україномовні антрепризи, а колеги — здебільшого російськомовні компанії. Погано, що неякісна продукція демонструється на «ура» і глядач іде на цю халтуру. Ми створювали повноцінні вистави: з декораціями, костюмами, брали цікаві п'єси і запрошували грати майстрів. Коли виїжджаємо на гастролі, то орендуємо цілий трейлер для декорацій... Зараз скрутні часи і фінансово досить складно робити нові постановки, а головне — потрібен менеджер або новий продюсер, який займався б організаційною роботою. Ми з Богданом Бенюком, на жаль, не вміємо цього робити, а тому зробили паузу...
«ЛЕКЦІЇ» ШВИДКОГО, «КОНЦЕРТИ» КОБЗОНА — ЦЕ ТЕЖ «ГУМКОНВОЇ»
— Ви людина патріотична, а зараз в Україні відбувається повзуча контрреволюція... Деякі політикани пропонують брататися інтелігенції, й тоді, мовляв, українсько-російський конфлікт скоро припиниться...
— Боляче від цього. На жаль, стільки втрат відбулося на сході, майже щодня в новинах розказують про поранених і загиблих... Судячи з того, що Мінські угоди не виконуються, війна на сході швидко не закінчиться. Я вважаю великою помилкою, що коли йде війна, в нашій країні змінюють Конституцію. При владі залишилися нові-старі обличчя, процвітає корупція, реформи буксують, багаті стають ще багатшими, а більшість українців отримують копійки... Так не має бути! Пора речі називати своїми іменами, не ховатися за абревіатуру «АТО», а чесно сказати, що зараз іде війна, яку розв'язали прибічники «русского мира». Путіну не вдалося нав'язати світові «Новороссию», із якогось міфічного воєнторгу він надсилає «гради», «буки», танки, гармати і своїх найманців, переодягнутих в однострої ополченців «ДНР»/«ЛНР»... Уже понад два роки гинуть і страждають люди! А миру на сході немає... Мене вразило інтерв'ю одного українського АТОшника, котрий сказав, що наші бійці все витримають, а у вояків Путіна немає мотивації. У нас пробудився патріотичний дух, бо захищаємо рідну землю, але головне, щоб наша влада не зрадила.
У тилу теж достатньо проблем. Мені здається, що на наш національний театр планується рейдерська атака. Цього не можна допустити. Наприклад, новий закон про театральну справу — недолугий. Відповідно до нього, в акторів забирають право на працю. Контрактна система — це добре, але чому влада концентрується в руках однієї людини, директора театру, який вирішуватиме акторську долю? Контракти тепер будуть підписувати на один-три роки. Не прописано, що буде з акторами старшого віку, які нечасто грають. Ми таке вже проходили, коли з театру змушували йти корифеїв. Згадаймо: О. Кусенко, Н. Копержинська та інші відомі актори вкоротили собі віку через розлуку зі сценою...
Ми не повинні втрачати пам'ять. Зараз триває гібридна війна, і я категорично проти всіляких недолугих піар-акцій. Дивує прекрасний поет, але поганий політик Б. Олійний, який запрошує до нас недругів із Росії, зокрема М. Швидкого. Яке братання інтелігенції, навіщо, що це дасть? Сотні російських митців, поважних людей прозомбовані шовіністичними ідеями й аплодують Путіну. Вони схвалили анексію Криму і бойові дії, розв'язані на сході України. Про що з ними можна говорити? Нас після Майдану почали називати «бандерівцями і фашистами», як агресивно діє Кремль і як усе схвалюють росіяни, то про які круглі столи можна говорити? Я вважаю, що М. Швидкому, спецпредставникові В. Путіна, нічого робити зараз у Києві. Нехай кремлівський очільник спочатку забере геть усі свої війська з нашої землі й порядкує у себе вдома, а ми якось самі розберемося. Зараз важливо закрити наші кодони, бо так звані російські «гумконвої» несуть сльози, горе і смерть людям. «Лекції» Швидкого, «концерти» Кобзона — це теж «гумконвої», після яких люди стають манкуртами. Зараз важливо, щоб українці не були байдужими. Наступ іде на знищення нашої нації, духу, але я переконаний, що ми захистимо нашу Україну!
Т. Поліщук. Газета "День". 24.06.2016.
