(справжнє прізвище Шомін) (5 листопада 1887, Тирасполь — 7 червня 1954, Київ) — актор театру Франка
«Люби театр і мистецтво і будь такою ж чесною людиною на сцені, як твій батько, а мій друг у житті».
Такий напис на фото в ролі Клода Фролло в «Соборі паризької богоматері» зробив мені майже шістдесят років тому в Одесі відомий український актор Юрій Шумський. Поруч із ним мені пощастило пройти довгий, складний, суперечливий, але такий радісний життєвий шлях.
Дивлячись на трохи пожовкле фото, моя пам'ять поринула у спогади...
(справжнє прізвище Шомін) (5 листопада 1887, Тирасполь — 7 червня 1954, Київ) — актор театру Франка
«Люби театр і мистецтво і будь такою ж чесною людиною на сцені, як твій батько, а мій друг у житті».
Такий напис на фото в ролі Клода Фролло в «Соборі паризької богоматері» зробив мені майже шістдесят років тому в Одесі відомий український актор Юрій Шумський. Поруч із ним мені пощастило пройти довгий, складний, суперечливий, але такий радісний життєвий шлях.
Дивлячись на трохи пожовкле фото, моя пам'ять поринула у спогади про далекі незабутні часи… Херсон…пореволюційні роки… і я, хлопчина з припортової Волохинської вулиці, сиджу в кутку великої кімнаті пізнього вечора і при тьмяному світлі великої гасової лампи, затамувавши подих, дивлюсь і слухаю репетицію «Циганки Ази», образ якої створювала моя рідна тітка Орися, а роль Василя — ясноокий, принадний, світлокучерявий Юрій Шумський.
Було це в аматорському українському театрі, яким керував тітчин чоловік І. В. Бородін-Ліцін-Дніпровський.
Звичайно, не думав я тоді, що доля щасливо зведе мене на довгі роки з Ю. В. Шумським і буду я у багатьох класичних і сучасних виставах на двох українських сценах партнером мого творчого «хрещеного батька», який 1926 року привів мене, сімнадцятилітнього юнака, до театру Одеської Держдрами…
Юрій Васильович Шумський (справжнє ім'я та прізвище Григорій Шомін) народився 1887 року в м. Тирасполі. Батько його невдовзі трагічно загинув, рятуючи на пожежі чужу дитину і залишивши сиротами семеро своїх. Закінчивши народну школу в Херсоні, вступив Григорій до трикласного городського училища, в якому вчився і мій батько, але не закінчив його — за участь у революційних подіях був виключений 1906 року.
З цього часу Гришине життя проходило в херсонському порту, де він працював вантажником, матросом, конторником… Ще в училищі він співав хорі, читав вірші та байки на шкільних вечорах, брав участь у водевілях Чехова, тож, невипадково 1907 року організував в Херсоні аматорський театральний гурток, який давав вистави в робітничих околицях міста. «Першу скрипку» грав там, звичайно, Гриша Шомін. В цей період він встиг побачити на сцені гру таких акторів як Садовський, Саксаганський, Орленєв, виходив статистом у масових сценах вистав Мейєрхльда (в другий короткий приїзд його 1908 року).
1910 року взяв собі псевдонім Юрій Шумський і з ще більшою завзятістю і любов'ю віддавав всього себе театральному мистецтву, щоправда, не полишаючи при цьому роботу у порту.
Вся невгамовна, плідна аматорська діяльність Юрія Шумського як організатора, режисера та актора була сповнена цікавих і повчальних перепитій і продовжувалась аж до 1925 року, коли він, у віці 38 років, несподівано одержує запрошення від дирекції новоорганізованого Одеського державного українського драматичного театру на постійну акторську роботу. Вже будучи жонатим, маючи дочку та двох синів, він, не вагаючись, вирушає до Одеси. Це був перший професійний театр у великому місті, де почав свою акторську діяльність Юрій Васильович Шумський.
І ось 7го листопада 1926 року відкриття нового і першого для Одеси українського Державного театру. В цей вечір відбулася прем'єра «Полум'ярі» А. Луначарського, Юрій Шумський грав Власика. Описати цей вечір, свідком якого я був, можна одним словом: «фурор». За 9 років в Одеській Держдрамі Юрій Шумський зіграв 35 ролей.
З 1934 року Ю. В. Шумський актор столичного театру імені Івана Франка, де на всю глибину і широчінь розкрився його самобутній великий талант.
В цьому театрі з Юрієм Васильовичем я працював довгий час, починаючи з 1936 року, коли Гнат Петрович Юра запросив у свій талановитий артистичний колектив Н. М. Ужвій, А. М. Бучму, Д. Л. Мілютенка, О. Т. Романенка, В. С. Дуклера і мене. Мій дебют відбувся у ролі Дона Карлоса в однойменній драмі Шиллера, в якій доля нас знову звела з Юрієм Васильовичем — він виконував роль короля Філіпа Другого. Своєю грою він потрясав не тільки глядачів, але й нас, учасників вистави. Після цього творчого успіху, Шумський подарував глядачеві цілу галерею неперевершених мистецьких образів.
За тридцять років своєї творчості в театрі імені Івана Франка Шумським було зіграно двадцять дві ролі. Начебто і небагато, але ж які це були і ролі, і, головне, всі вони увійшли у дорогоцінну скарбницю українського театрального мистецтва: Борис Годунов, Платон Кречет, Городничий, Богдан Хмельницький…
Не можна оминути плідну працю Шумького в жанрі художнього читання, якому він віддав багато енергії, увесь запал свого серця.
Як партнер, Юрій Васильович відзначався тонким відчуттям діалогу, з ним не можна було фальшивити. Н.М. Ужвій, виступаючи на вечорі пам'яті актора, згадувала: «Він завжди був жорстоко вимогливим до себе і до партнерів. Я не можу пригадати його на сцені байдужим, незацікавленим. Він завжди був жадібним до роботи».
1945 року Юрій Васильович пережив велику трагедію — загинули на фронті його сини Борис і Петро.
Як людина Шумський відзначався принциповістю, відвертістю в оцінці тих чи інших житейських явищ. А що бував часом суворим, трохи крутим і різкуватим — правда. Та разом із тим, любив пожартувати, розповідати в колі друзів різні драматичні і смішні події у своєму житті.
З молодих років і до своєї кончини Юрій Васильович навчався у самого життя, тому, напевно, його характери були такими переконливими і напрочуд насиченими внутрішньо на сцені. Його творчість була яскравим прикладом мистецтва переживання, хвилювала і захоплювала глядачів, а нас, його партнерів, знову і знову закликала на вірне служіння мистецтву театру.
Народний артист СРСР
Євген Пономаренко
до 100-ліття від дня народження народного артиста СРСР
Юрія Шумського
