Війна і вина

Постановку здійснив Станіслав Мойcеєв. Написана ще 1947 року, п'єса напрочуд актуальна для нашого часу. Вона — про війну і вину. Це історія бізнесмена Джо Келлера, що розбагатів на поставках авіадвигунів для армії США. А циліндри тих двигунів були з тріщинами. Через те гинули льотчики, загинув і син Келлера, хоч і літав «не на тих літаках», як втішає себе батько. Зрештою, розплата наздоганяє його — вже по війні, коли все позаду й нібито можна жити безгрішно...

Перші кілька вистав франківці зіграли ще в липні. Та літо — непідходящий час для глибоких мистецьких переживань, влітку серйозний театр здається недоречним, ба навіть непристойним. Втім, трапляються винятки. Постановка С. Мойсеєва — одна з них.

У залі панує зосереджена тиша. Мойсеєв анітрохи не пристосовував п'єсу Міллера до нашого часу й наших обставин, хоч це ніби напрошується само собою (ах, як ці олігархи наживаються на крові наших синів!). Ні, постановника більше цікавить не вина Келлера, а механізм невідворотності відплати. Тут — як у міфі про Едіпа: що героїчніше ти опираєшся ударам долі, то швидше наближаєш свою розв'язку. Розплата дістає Келлера, немов із середини його самого...

У ролі Джо Келлера — Богдан Бенюк. Він має обличчя старого «тигра» — являє собою потужний клубок сили й енергії, навколо нього ніби згущується повітря, навіть дим його сигари здається намагніченим цією потужною особистістю, вартою захоплення та співчуття...

У спектаклю — довгий розбіг. Протягом першого акту він повільний, відчуття таке, що це старий перевантажений бомбардувальник котиться по аеродрому й ніяк не може відірватися від землі. І навіть здається, що він не злетить. Але після антракту він таки злітає й підноситься до висоти трагедії, щоб у фіналі впасти у прірву катарсису разом із зачарованою публікою...

Сценографія Володимира Крашевського на перший погляд видається дивно-нейтральною. Задник сцени — це півколо, симетрично обклеєне однаковими металевими пластинами — офісний дизайн, та й годі. Але згодом, поступово, це прочитується як метафора: сім'я Келлерів живе ніби всередині отого самого бракованого циліндра. Персонажі проникають усередину крізь щілини між металевими пластинами, та при цьому щоразу чуєш звук відірваного металу, що тріпоче в повітрі. І з кожним тим звуком у домі наростає тривога...

У спектаклі дуже достойні акторські роботи. А деякі з них (скажімо, Кейт Келлер — Поліна Лазова, Джордж Дівер — Дмитро Чернов) зроблені таким чином, ніби були придумані акторами ще до того, як Міллер створив ці ролі. Звісно, це оманливе враження, але воно чарівне, і від цієї омани не хочеться відмовлятись або якось раціонально її пояснювати. І наостанок: разом із Богданом Бенюком у виставі вийшов на сцену його онук Ярема Підгора в ролі хлопчика Берта — акторська династія продовжує свій поступ.

 

І. Бабенко. Газета "День". 14. 09. 2017

Читайте також

всі новини

Театр Франка та «Декораторський» провели мистецький захід

Театр Франка та «Декораторський» провели мистецький захід, присвячений візуальним змінам театру.

У театрі відбудеться Мистецька академія «Шевченко – шлях до перемоги».

11 листопада у театрі Франка відбудеться культурна подія – «Мистецька академія «Шевченко – шлях до перемоги».

"Вовчиха" у театрі Франка

Прем'єра на сцені театру Франка - Чернівецький драматичний театр імені Ольги Кобилянської представить виставу "Вовчиха".

всі новини