Іван Уривський у галереї Генріка Ібсена.
“Пер Гюнт” Генріка Ібсена (1867р.) належить до “вічних п'єс” світового театру, стоячи в одному ряду з “Гамлетом” , “Тартюфом” , “Горем з розуму”…
Так трапилося, що у Києві на основі цього твору – у різні часи – були і хореографічна, і концертна версії. А, власне, на драматичній столичній сцені великої п'єси Ібсена чомусь досі не було.
Сергій Данченко мав намір поставити “Пера Гюнта” з Богданом і Остапом Ступками. Не встиг… Богдан Ступка мріяв запросити на постановку “Пера Гюнта” Петра Фоменка чи Еймунтаса Някрошюса. Не встиг…
Зараз у Національному театрі імені Івана Франка тривають репетиції “Пера Гюнта” силами молодого покоління франківців (режисер Іван Уривський, художник Петро Богомазов).
Режисер Уривський ні за яких обставин не хоче відкривати завісу майбутньої концепції і свого авторського рішення вистави. Втім, на прохання “Театрально-концертного Києва” погодився провести невелику “екскурсію” галереєю вічних ібсенівських образів, до кожного з яких постановник шукає свій ключ…
Прем єра “Пера Гюнта” (з епіграфом “Сергієві Данченку та Богдану Ступці присвячується”) на сцені франківців призначена на 15 квітня.
Отже, монологи Івана Уривського про своїх нових класичних героїв.
Озе, мати Пера Гюнта
(грають: Наталія Сумська, Олена Хохлаткіна)
Мати Пера Гюнта – початок, власне, точка відліку Життя героя. В нашій історї Мати і є сам Пер Гюнт, бо він є її продовження, саме Мати Озе створила дивовижний Всесвіт Сина, наповнений іллюзіями,вона ж створила і окремий “острів”, де вони вдвох мандрують у своїх фантазіях. У Ібсена Озе – янгол-охоронець Пера Гюнта, Мати – його щит, який згодом Озе передає вже Сольвейг. Це дуже важлива для мене зв'язка, що пояснює окремі “дивні” повороти у великій п'єсі. Є у цьому творі й доволі загадкова лінія Батька, про якого згадується, в лінії Батька, до речі, швидше за все і може знаходитися ключ до розуміння сімейної історії Пера Гюнта. Але треба час, щоб розкрити цю лінію.
Пер Гюнт
(грають: Остап Ступка, Олександр Форманчук)
Генрік Ібсен передбачає три вікові етапи Пера Гюнта. Ми ж зупинилися на “середньому віці” як на епіцентрі його життя, на екваторі життя. Все ж таки історія Пера Гюнта більше про Час, а не про його власний вік, тому з “екватора” ми і рухаємося на початок, а потім з пливемо вже до самого фіналу. У деяких театрознавців є відчуття, що Пер Гюнт ніби десь і в чомусь перетинається з Гамлетом, зокрема, у своїх монологах, у деяких загадкових імпульсних вчинках, у тій же історіі з втраченим Батьком. Звісно, герой Ібсена не рухається шляхом Гамлета, та однак їхні Всесвіти у великому Театрі Життя десь таки перетинаються.
Пера Гюнта можна віднести як до героїв категоріі «поза часом», так і до категорії «наш сучасник», бо його бідна Душа десь блукає вже багато років, дійшла вона і до нас, теперішніх, і не дає спокою багатьом театрам світу саме сьогодні: і режисерам, і акторам. Не можу назвати Гюнта “героїчним персонажем”, але його химерний хід думок, його розум викликає у мене захопленя.
На початку репетицій цей персонаж викликав у мене більше негативні відчуття, а зараз я щиро співчуваю йому, здається що ця «маленька людина» завжди хвилюватиме Театр у своїх блуканнях на межі реальності та ірреальності.
Сольвейг
(грають: Анжеліка Савченко, Світлана Косолапова)
Сольвейг – його Пристань, його Спокій і в той же час його власні приховані глибинні страхи, (страхи зупинитися і десь осісти на одному місці). Не можу сказати, що цілком розгадали цю лінію, але відчуття Часу, на мою думку, в історії Ібсена проходить саме через Сольвейг, вона і є “годинником” великої п'єси. «У неї віднайду свої гріхи!», – каже Пер Гюнт Майстру, повертаючись у хатинку. А на питання, чому Сольвейг так довго його чекала, чесно може відповісти тільки жінка, а я ж можу тільки таке уявити…
Майстер
(грають: Ірина Дорошенко, Людмила Смородіна)
Майстер (гудзиків) у цій історії – баланс між Життям і Смертю, камертон самого Пер Гюнта. Майстер з'являється наприкінці історії і ніби розставляє всі крапки над ї, так здається на перший погляд, але насправді Майстер і плутає все ще більше, бо його фраза «ну викапаний батько!» перевертає самого Пера Гюнта, і змушує уважніше поставитися до фігури загадково зниклого Батька у цій же п'єсі.
Майстер дає останій шанс Перу Гюнту і згодом чекатиме йогона останньому роздоріжжі…
Майстер раптово зникає і більше не з'являється. Можливо, він і з'явиться тільки вже на білому аркуші після фіналу п'єси. І акторам, і глядачам варто спробувати “прочитати” цей загадковий невідомий білий аркуш…
Тролі
(актриси театру)
Що таке “троль” ? Довідники пояснюють, що це «потворний карлик або гігант, або демон», тобто його образ можемо нафантазувати. Але є і внутрішнє відчуття, що, очевидно, це темна сторона самого Пера Гюнта, яка постійно переважує на терезах його власного життя.
Це його гріхи – і минулого, і майбутнього…
Можливо, в тролях, як в “ериніях” , криється помста за його ж власні гріхи, але швидше це помста собі самому, такий собі “підсвідомий тролізм” .
З одного боку, це ірреальний вимір, а з іншого боку – реальність, від якої не сховаєшся.
У тролях – потужна філософська напруга п'єси Генріка Ібсена, і що саме передбачав у них Ібсен, можемо лише здогадуватися. Гадаю, що тролі оточують і нас усіх – постійно, ти і сам інколи стаєш “тролем” , але ніколи не зізнаєшся у цьому , як і сам Пер Гюнт. Боротися з тролями і при цьому бути самому тролем – це і є суцільне замкнене коло…
О. Вергеліс, Л. Олтаржевська. ТКК.
