Штрихи до портрета актора Дмитра Рибалевського.
Національний театр імені Івана Франка готує до выпуску прем'єру «Украденого щастя» Івана Франка. Знакової п'єси для історіі Театру, який цьогоріч відзначає свій 100-літній ювілей.
Напередодні виходу вистави до глядача у «ТТК» виникла ідея презентувати акторів з нового трикутника нової вистави (режисер Дмитро Богомазов). Як відомо, у цій п'єсі у різні часи грали Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Дмитро Мілютенка, Микола Шутько, Ольга Кусенко, Михайло Задніпровський, Богдан Ступка, Степан Олексенко, Володимир Нечепоренко, Марина Герасименко, Лариса Хоролець, Ірина Дорошенко.
Роль Михайла у новій сценічний версії «Украденого…» гратиме Дмитро Рибалевський, один з лідерів уже середнього покоління франківців, актор потужної харизми та сценічного магнетизму.
Далебі, зараз у першому драматичному театрі України час Рибалевського. В його репертуарі близько десяти помітних постановок і попереду, безумовно, буде ще і ще.
Рибалевський зайняв у репертуарі франківців постійно проблемну вакансію героя. І не те, щоби героя як хлопця з нашою вулиці, а героя на ролі класичні, архетипічні. Такі як Коріолан у трагедії Шекспіра (постановка Дмитра Богомазова).
Коли лишень оголосили у планах Театру цю назву, особисто у мене не було сумніву, що гратиме саме він.
Адже за за останні сезони помітно наростив не тільки мускулатуру, але і зумів азартно пристосувати свій психофізичний акторський апарат під різні режисерські випробування, виклики й спецзавдання. Героїчна зовнішність завжди передбачає другий план – трагічне гротескне азартно-романтичне начало.
Як в'юнка риба-меч у субтропічних водах відкритого водоймища, він і сам хоче випробувати різні глибини та потаємні місця театрального океану.
За це його люблять, шанують, а іноді, як мені видається, навіть побоюються, бо риба-меч – не котик-мурчик, може і щелепою клацнути…
Дмитро Олексійович, учень Євгенії Гулякіноі та Нінель Биченко, в Театрі імені Івана Франка з'явився і затвердився завдяки Богдану Ступці, якого Мітя і сьогодні шанобливо називає Дідом. І це не поза, а щирість, бо Дмитро фактично ровесник онука великого актора Дмитра Ступки.
Перша помітна роль на першій драматичній сцені України у потужній виставі литовського режисера Линас Зайкаускас «Кавказьке крейдяне коло» за Бертольдом Брехтом. Уже перший вихід на сцену – пред'ява сильного темпераменту та потужності харизми.
«Для Дмитра Рыбалевского роль Симона Хахави в моїй виставі «Кавказьке крейдяне коло» була взагалі першою серйозною роботою в Театрі Франка, – розповідає мені Лінас Зайкаускас. – Його тоді Богдан Сильвестрович Ступка взяв у в штат театру і він відразу потрапив у мої руки. З радістю згадую цю спільну работу. Мені імпонувало його «горіння» і працьовитість. Ще тоді я подумав, що цей хлопчина у майбутньому стане одним з провідних акторів театру. І, як виявилося, не помилився. І в житті, і на сцені він завжди демонструє свій суто чоловічий характер. Що в цій, все-таки, доволі «жіночій» акторській професіі не так вже й часто зустрічається».
До Коріолана риба-меч іноді мала імітувати і мальків в озері Національного репертуарного театру, граючи у різні сезони Трубадура, людину з натовпу, незнайомця якогось… Власне, Шекспір часто потребує жертв і плинного часу. І вже після Коріалана , вважайте, постамент за тобою, ніхто не посуне. Його Коріолан – істиний борець, який звик перемагати, а у поточний політиці, як і у нас зараз, треба підлаштовуватися під закони клоунади. Мітя грав тему непотрібності справжнього героя у негероїчному клоунському світі. Приреченість Коріолана – як приреченість цього світу, де він однак лишається моральним переможцем.
До Шекспіра в репертуарі Дмитра була помітно медійна роль у п'єсі Павла Ар'є «Слава героям» ( режисер Стас Жирков).
Треба віддати належне цій співпраці – режисер емоційно і сценічно розкочегарив Дмитра і відтепер роль ветерана-красноармійця одна з кращих у його репертуарі. У цій виставі завжди звертаю увагу на унікальну властивість Дмитра – відчуття акторського ліктя колеги-партнера ( актора Олексія Гнатковського). Іноді Мітя у ролі дідугана-комуняки існує як пружина – то стискається , то розходиться, завжди пам'ятаючи про партнера, про дуетну внутрішню структуру вистави. Мені видається, що після гучної «Слави…» до нього пильніше стали придивлятися кінематографісти. І останнім часом риба-меч пішла у відкрите плавання на екрани статусних фільмів ( «Толока») і численних серіалів ( аналізується участь Дмитра у серіалі про українського Холмса, ого).
Тим часом, як казав Тобілевич, сцена – як і раніше мій кумир, а театр – священний храм для мене! На столичній франківській сцені він грає в «Ідіоті» (реж. Юрій Одинокий) фатального Рогожина, як щирого демона для князя Мишкіна. А на західній франківській сцені (в Івано-Франківську) він грає Полонія у підземному Гамлеті ( реж. Ростислав Держипільський), як концентроване Зло, що уособлює підступність влади – цинік, розбишака, пірат, параноік…
Його важко було уявити в класичній п'єсі «Лимерівна» Панаса Мирного. Але вийшла вистава Івана Уривського і Дмитра називають на перших позиціях серед акторів, які вражають у постановці (він грає Кнура).
«Мітя дуже цікавий у репетиційному процессі, і звісно прекрасний на сцені, – каже Іван Уривський. – Мені здається, наша театральна сцена засумувала за таким типом героя, кремезним, безкомпромісним і потужним. Важливо що він може у собі поєднувати характерність і драматизм, має великий діапазон, це дуже цінно для актора, особливо такої фактури, як у Рибалевського».
Отже , на підступах ще один його герой на франківській сцені.
Михайло Гурман.
«Пісня про шандаря» колись і навіяла Франкові сюжет знаменитої п'єси.
Тобто, сам Франко біля витоків твору ніби централізував героя, який повертається зі світу мертвих у світ живих і бореться за своє украдене щастя.
Гадати – невдячна справа, а от передбачати можна. У мене є передбачення, що концепт його ролі у новій виставі Богомазова матиме два полюси – честь і закон. Він, Михайло, це і честь суворого мундиру і палка душа чесного опришка з високих гір, для якого спрага правди – як спосіб природного існування.
Така от попередня версія можливого концепту одного з трьох головних образів.
Час покаже, що вдалося передбачити і що нове, несподіване може з'явитися на сцені в прем'єрі «Украденого щастя», яку через постійні карантинні випробування все таки мають надію зіграти у липні. Успіху!
Олег Вергеліс. ТКК
