“Щоденники директора театру”: перемоги, сумніви, мрії…
Про подарунок під ялинку для себе та своїх шанувальників Національний театр імені Франка подбав заздалегідь, презентувавши ще на початку сезону кілька книг, присвячених сторічному ювілею франківців. Серед них варто виокремити «Щоденники директора театру» Михайла Захаревича. Театр імені Івана Франка Михайло Васильович очолює з 1992 року, тож не структурувати цей досвід, не поділитися ним з колегами було би з його боку не зовсім правильно. Втім, як зазначає сам автор книги, «Щоденникам…» він завдячує, у першу чергу, … своїм студентам.
- Я вже багато років викладаю на факультеті організації театральної справи і бачу, що в навчальній програмі для майбутніх фахівців відверто бракує речей, які там мусять обов'язково, – пояснює Михайло Васильович. – Зрозумів, що треба дати їм можливість відчути, чим дихає театр, як працює цей організм, дозволити подивитися на справу, якій вони вирішили себе присвятити, масштабно, а не лише з позиції майбутнього театрального продюсера чи адміністратора. Це по-перше. По-друге, було бажання поділитися з іншими, насамперед, з колегами тим, як ти сам сприймаєш театр і те, що відбувається навколо нього. Мені здавалося, це буде цікаво…
- А для когось і корисно…
- Так, адже цілком можливо, що серед нинішніх читачів цієї книги – майбутні директори театру. Я сам, звісно ж, не відразу прийшов до тих речей, які сьогодні розумію. Адже навіть у вислові «керівництво творчим колективом» криється певна неправда, оскільки на цій посаді треба вміти не стільки керувати, як гармонійно співіснувати з тими, хто з тобою разом робить одну справу. І дбати про те, щоб при виконанні цієї роботи всі відчували свою необхідність. Йдеться ж не лише про акторів, режисерів та художників, хоча саме з ними, у першу чергу, асоціюється театр. Але тут працюють представники ще дуже багатьох професій, яких потрібно стимулювати і мотивувати. Ця книга – це ж не щоденник у чистому вигляді, де я хронологічно фіксував певні події. Адже крім позитивних, ці записи тоді носили би і негативний характер, бо не все в роботі розгорталося за тим сценарієм, який ти десь собі уявив. Тим більше, якщо зациклюватися на проблемах, якомусь виробничому негативі, то є ризик зачерствіти і перетворитися на бюрократа. Тому керівник театру має залишатися у творчій площині, але мусить знати більше, ніж ті, з ким він працює.
- Що вас наштовхнуло на таку думку? Зрештою,чимало керівників театрів сповідують у своїй роботі інший принцип – авторитаризму…
- Мені дуже допомогло те, що був актором. Я відчуваю акторську природу, знаю, як починаються репетиції, коли актори вже виходять на сцену – розумію і їхній стан, і сумніви… А вже отримавши певний адміністративний досвід, треба навчитися так скеровувати творчий процес, аби це було не образливо ні для режисера, ні для актора, ні для художника. Але скеровувати таки потрібно, бо якщо пустити все на самоплив, то матимемо результат як у лебедя, рака й щуки. Психологія керівництва у творчому колективі має надзвичайно велике значення. Мені допомогло ще й те, що в одному театрі був і директором, і актором. Завжди прагнув самовдосконалення і мене не влаштовувало, що в залі сидить 50 людей, а в на сцені в цей час – 70. Не влаштовувало це і подружжя Сумських, інших колег, тоді одинадцять акторів і я в тому числі одночасно полишили театр… Самовдосконалення у цій професії відбувалося і на практиці, і під час навчання. Але мені дуже поталанило. Коли я став директором театру в Запоріжжі, всі театри почали переводити на нові умови господарювання. У Москві була створена робоча група, яка мала розробляти ці вимоги і до якої увійшли директори провідних московських та інших театрів. Запросили і мене, на той час мені було тридцять чотири роки.
- Несподівана пропозиція як для такого молодого директора…
- Так, але покликали, думаю, тому, що перед цим я був у Москві на двохмісячних курсах підвищення кваліфікації. Там так діставав питаннями викладачів, що вони мене запам'ятали і запросили у цю робочу групу. Не з російських театрів ми були лише вдвох разом з колегою із Казахстану. Таким чином я отримав можливість пройти підготовчий період цього процесу, потім два роки тривав експеримент, в якому були задіяні шість театрів з Радянського Союзу, згодом додалися ще два, а у 1987 році всі театри перейшли на ці нові умови господарювання. Це для мене була така школа, як декілька університетів. Навчався також в Академії держуправління при Президентові… Словом, мені вдалося поєднати знання з економіки і творчість. І це насправді важливо для театру.
- Уявімо ситуацію: приходить режисер з надзвичайно цікавою ідеєю, але ви розумієте, що навряд чи майбутня вистава буде касовою… Якою буде ваша йому відповідь?
- Жодного разу про касу ні з ким не говорив, тому що каса виникає при хорошій виставі. Якщо ми говоримо, що якась там п'єса погана і в цьому проблема, то я розумію, що п'єса нічого не вирішує, вирішує вистава. Щоб нормально формувати репертуар, нам потрібно набрати пропозицій від режисерів не на один рік, а на 3-5 років. Коли ми отримуємо такі списки від режисерів, то маємо можливість раціонально, по роках сформувати репертуар. Ось список від Давида Петросяна, тут з півтора десятка творів. Відсотків 60 п'єс я знаю, а всі інші обіцяю почитати. Такі списки нададуть всі наші режисери, запросимо когось зі сторони… І тоді зорієнтуємося, як нам грамотно зверстати репертуар, щоб він був збалансованим. При мені ні один режисер не ставив вистави, які він не хотів би ставити. Пропозиції ідуть від режисера, а ми вже потім дивимося і радимося, коли доречно, аби саме та чи інша вистава з'явилася в репертуарі. Щоб це не була одночасно лише класика, чи комедія, чи музичні вистави, щоб наша афіша виглядала гармонійно. В театрі велике значення має певний ризик. Не будемо ризикувати – не будемо рухатися вперед. Та ж нещодавня наша прем'єра «Стіна» – це був певний ризик. Режисер Томас Меттлер – швейцарець, п'єсу писали під час репетицій… Як сприймуть це актори, чи вдасться їм знати порозуміння з режисером?.. Знаєте, певних побоювань перед прем'єрою було багато. Та і в моїй акторській кар'єрі також було чимало ризикованих випадків… Одного разу навіть вийшов на сцену, не бачачи перед тим жодного разу вистави. Сталося так, що мене призначили на роль, але виставу театр готував на гастролях, я ж залишився у складі групи, що працювала на місці. Потім вони повернулися і актор, який також готував цю роль, серйозно захворів . За класикою жанру саме в той день, коли мали грати цю виставу і на неї повинен був прийти увесь обком партії. Мене викликає зранку знервований режисер: учи текст, перед виставою швиденько пробіжимося по мізансценах і вийдеш на сцену. Я вивчив текст – небагато, аркушів вісім, – приходжу за півгодини до вистави, як домовлялися, і тут з'ясовується, що мій герой ще має грати на гітарі, тож ці дорогоцінні хвилини режисер та його помічники витратили на пошуки гітариста. Початок вистави – я взагалі нічого не знаю. Це жах, який сниться мені досі уві сні. Це такий був стрес! Але й величезний досвід… Здається, я нічого тоді не зіпсував, режисер мені подякував і навіть премію виписав 25 рублів. Тож я добре розумію коли бувають термінові вводи, коли хтось захворів і треба миттєво знайти йому заміну.
- На посаді директора а віднедавна генерального директора-художнього керівника ви майже тридцять років…
- Це складно. Ти ж не тільки працюєш, але й мусиш забезпечувати цьому театрові динаміку, творчий ріст, мусиш піклуватися, аби він був конкурентоздатним та успішним. Якщо це вдається – значить, ти на своєму місці. Але тут мені, звісно, багато допомагають, приємно, що в театрі мене всі сприймають за свого. Багато є людей, з якими можу порадитися. До речі, режисурою я також займався. Але свідомо потім відійшов від цього. Оскільки просто не мав права бути керівником і одночасно відволікатися по кілька місяців на репетиції. Але водночас я можу зайти в бутафорський цех і поспілкуватися з дівчатами, які виготовляють скульптуру, приміром. Знаю цю технологію, тож нам є про що поговорити.
- Але разом з тим ви, у першу чергу, керівник. Який у своїй роботі має керуватися законом про контрактну систему і по можливості обходити всі гострі кути.
- Якщо любиш людей, з якими працюєш, то ці кути можна оминати… Хоча вважаю, що контрактна система – це нонсенс. Я це говорив і на робочій групі з цього питання, до якої входив. Спрогнозував, що всі директори стануть художніми керівниками. Тому що економіка – це настільки непроста штука для театру, але вона при цьому визначає його творчий рівень. Місцеві ради чи міністерство не передадуть керівництво театру творчій людині, яка не розуміється в економіці, вони не будуть ризикувати. Коли я працював директором, то за статутом відповідав за все, хоча ніколи не говорив про це і просто робив свою справу. І при Сергієві Данченку, і при Богданові Ступці, і при Станіславу Мойсеєву… Ми спільно обговорювали репертуар, спільно його затверджували і спільно над ним працювали…Зараз я за те, щоб існувало два варіанти. Є така людина, яка може поєднувати ці дві посади і яка всіх при цьому влаштовує, – прекрасно. Немає такої людини – нехай директор і художній керівник працюють окремо. Дивують мене і часові обмеження. Якщо людина прекрасно працювала десять років – нехай і далі працює в театрі. А якщо вона не створена для цієї роботи, то навіщо чекати часу, коли її за законом можна звільнити? Цю ситуацію потрібно якось поставити на ноги, бо зараз вона стоїть на голові. А взагалі театр живе так, як живе держава. Кидається з однієї крайнощі в іншу… Треба всього лише випрацювати і задекларувати виважену культурну політику, послуговуючись міжнародним досвідом. А щодо колективу, то моя думка така: треба збалансувати фінансові і творчі реалії й дати всім можливість працювати в театрі. Коли у нас не вистачало фонду заробітної плати, я звернувся до працівників старшого покоління з пропозицією перейти на разові або на 30 відсотків окладу. Мене почули. Наступного року знайшли можливість усіх поновити. За ці тридцять років насильно ми нікого не звільняли. І при цьому постійно оновлюємо трупу, проводимо прослуховування, шукаємо молодих талановитих акторів, які стають франківцями. І намагаємося розвиватися у різних творчих напрямках.
Людмила Олтаржевська. ТКК.
