Останній подвиг Сірано де Бержерака

У Національному театрі імені І. Франка режисер Юрій Одинокий представив довго очікувану глядачами прем'єру.

Афіша уточнює, що вистава «Сірано де Бержерак» — це сценічна фантазія за мотивами знаменитої п'єси Едмона Ростана. Хоча у Ростана «Сірано...» — романтична драма. Постановка планувалася до 100-ріяного ювілею франківців, але пандемія коронавірусу всі плани поламала. І от нарешті — прем'єра...

Ставити сьогодні виставу саме як романтичну драму дуже проблематично. Бо від слів про шляхетність, героїзм і самопожертву у вчорашніх романтиків стискається горло, а високі пориви 2014 року здаються вже неможливими, а комусь навіть марними й смішними. Ризикнемо припустити, що спектакль, в основі своїй — саме про це. Про відчайдушну спробу знайти затерті, втрачені  смисли.

Весь перший акт у Юрія Одинокого — то ніби «ще не Ростан». Перед нами — якийсь банальний театр, що взявся зіграти сюжет про Сірано. Першим на сцені бачимо Михайла Кукуюка — він тут і Автор п'єси, і Диригент, і Суфлер. Такий собі постарілий Карабас Барабас, якого погано слухаються ноги і язик, а ще гірше слухаються артисти.

Актор, призначений на головну роль — Олексій Богданович. Цей персонаж нагадує самурая, якого розбудили з дикого похмілля. Він — сміється... Так сміються сильні мужчини, коли їм препогано. Грати героя, якого йому нав'язують, цей персонаж не хоче. Чому? В тім і ховається інтрига першого акту...

Другий акт — лицедії, нарешті, грають виставу «за Ростаном», і грають розкішно, як це вміють франківці. Той, що «не хотів» — теж грає. Й стає зрозуміло, чому в першому акті «всі хотіли», а він — ні. Бо він — єдиний,  хто знав, про що ця п'єса й чим вона закінчується. А вона — не так про красиву  любов, як про війну. Як і в деяких інших виставах Юрія Одинокого останніх років (в «Дамах і гусарах», «Трьох товаришах») тут звучить мотив взаємопов'язаності й взаємообумовленості любові і війни. Але, повторимося, наперед знає про це лише Сірано-Богданович. Та ще, може,  суворий Карбон де Кастель Жалу (Арсеній Тимошенко), та ще рубака Ле Бре (Олексій Зубков). У них очі людей, які були на війні. Й легко вгадується, на якій саме.

Цілком несподіваний Крістіан де Невільєт у виконанні Євгена Нищука. Цей персонаж дурний, мов пень. Дурний відверто і нарочито. Він подібний до булгаківського Шарикова — тільки не злого, а наївно-простодушного. Крістіан весь час існує в якійсь водевільній іпостасі. І лиш наприкінці вистави опиняється перед лицем трагедії. І приймає цей виклик, і йде на смерть. Ні, він не стає розумнішим — але за мить до загибелі нарешті стає живою, не водевільною, людиною. В цьому епізоді вистави ніби сходяться в одній точці абсурдність війни і любові.

Вистава дуже чоловіча, при тім, як завжди в постановках Юрія Одинокого, старанно відшліфовані жіночі ролі, від головної (Анжеліка Савченко в ролі Роксани) до найменших — Дуеньї (Ірина Дорошенко) та сестри Клари (Марина Кошкіна).

 

Іван БАБЕНКО. "День"

 

Читайте також

всі новини

Театр Франка та «Декораторський» провели мистецький захід

Театр Франка та «Декораторський» провели мистецький захід, присвячений візуальним змінам театру.

У театрі відбудеться Мистецька академія «Шевченко – шлях до перемоги».

11 листопада у театрі Франка відбудеться культурна подія – «Мистецька академія «Шевченко – шлях до перемоги».

"Вовчиха" у театрі Франка

Прем'єра на сцені театру Франка - Чернівецький драматичний театр імені Ольги Кобилянської представить виставу "Вовчиха".

всі новини