Молодий актор, заслужений артист України Олександр Форманчук під час цьогорічної «Мельпомени Таврії» виходив на фестивальну сцену двічі - і у складі рідного театру імені Франка (роль Фердінанда у виставі «Буря» за Шекспіром), і з театром «Вільна сцена» (єдиний актор у виставі «Щуролов» за Гріном).
Останню обидва журі визначили кращою камерною виставою. І це не впреше. Свого часу моновистава «Голодний гріх» Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса за його участю теж була нагорожена званням «Краща камерна вистава» - на «Київській пекторалі 2006», а Олександр особисто за цю виставу номінувався як кращий артист.
- Олександре, чи складно молодому актору потрапити у трупу театра Франка?
- У театр Франка взагалі складно потрапити, тому що є великий потік артистів, а в театрі і так дуже велика трупа. А я потрапив тому, що Богдан Сильвестрович Ступка прийшов на нашу дипломну виставу - і запросив шістьох на прослуховування в театр. І шістьох чоловік дирекція театру вирішила забрати. Тому я не можу сказати, складно це чи не складно. Трапилося так, це подарунок долі, і я вдячний за нього.
- І якою була перша зустріч з головним театром країни?
- У виставі про Саломею Крушельницьку «Solomea» головну партію танцював. Цікава пластична робота, без тексту. За неї навіть номінувався як дебютант на «Київській пекторалі».
- А до театру «Вільна сцена» яким вітром занесло?
- Режисер Богомазов запросив на постановку - він колись бачив мою моновиставу про голод. У мене однокурсник працює в нього в театрі. Одного разу я приходжу до нього подивитися виставу - підходить Богомазов, каже: «Есть дело». І от він мені зробив таку пропозицію. А я чесно скажу: дуже мріяв з цим режисером попрацювати, це для мене було бажання №1. І у той момент я зрозумів: що б він не сказав, я все одно погоджуся. А коли прочитав матеріал - у мене такий шок настав: як це грать? що там робить? Це ж не драматургія - це новелла.
Матеріал мені неймовірно сподобався, але я не уявляв, як це буде інсценізовано. І от, працюючи, я зрозумів: про Богомазова недаремно кажуть, що він один з найкращих в Україні. Таки це правда. Це моя думка - суб'єктивна, скромна… Таких людей треба цінувати і любити, тому що дуже мало режисерів так мислять, як Богомазов - професійно, красиво, вони допомагають акторові, все роблять для того, щоб актор відбувся. Вистава може вдатися, може не вдатися, але життя йде вперед. Людські якості ніхто не відміняв. Це людина, після роботи з якою ти виходиш і кажеш: «Господи, я тобі дякую, що ти мене звів з цією людиною!» Неймовірна людина - дуже позитивна, і таке враження в спілкуванні з ним, ніби він виливає себе всього тобі назустріч. А це дуже рідкісна риса…
- Що було найскладніше?
- Я ніколи не працював з подібним. Можна сказати, що це перший курс, але, по великому рахунку, з цим ніхто не працює в інститутах. Я майже всю виставу стою нерухомо або - перейшов, сів. І для режисера було віжливо, щоб у цій формі зі мною - як з індивідуальністю, з людиною - щось відбувалося, щоб це бачив глядач. І ті завдання, які він мені давав, були, є і будуть для мене незвичними, провокативними, але - дуже цікавими. Найкраще, коли режисер дає завдання акторові як постійну роботу. Богомазов завжди дає такі завдання, коли з тобою відбувається робота, де буде процес. З моєї сторони йому велика вдячність. Я ніби і розумів, але мені не вистачало розуміння того, що найкращий вчитель - це елементарне життя.
Якщо ти будеш дуже уважним до того, що з людьми відбувається, про що люди спілкуються, - з тобою теж почнуть відбуватися якісь процеси. І не треба ставати на голову для того, щоб достукатися до людських сердець і душ. Все може бути набагато простіше, але в цій простоті є дуже велика складність, бо не всі вірять в простоту. Якщо ти повіриш в простоту, якщо ти зустрінешся з нею - елементарні речі можуть для тебе відкривати такі обрії, про які ми ніколи не замислюємось. Ми думаємо, що полетіти в космос на ракеті, і це найбільше досягнення. Наші предки колись казали: «Прислухайся до своєї землі, до свого серця - це буде найбільше відкриття твого життя. Не запитуй про Господа, тому що ти ніколи його не збагнеш. Живи земним життям і дивись на те, що відбувається навколо тебе, намагайся пізнати себе - і ти зможеш пізнати те, що Господь хоче сказати. І ти можеш тоді пізнати Господа. Все біля тебе». Нам божественні сили дали все, але ми не бачимо …
- Про що мрієте?
- Йти вперед. Можливо, хтось скаже, що я песимист (а я думаю, що це не так). Я щось там собі фантазую, але не можу сказати, що це мрія. Я просто живу сьогодняшнім днем і дивлюся в завтрашній з тим, щоб я більше і більше зустрічав хороших режисерів, хороших акторів, з котрими буду працювати, у яких буду вчитися - це моє надзавдання. Я дуже хочу попрацювати з максимумом хороших, талановитих, розумних режисерів - з найкращими. Я егоїст в цьому плані, і це нормально. Тому що акторам потрібно працювати з найкращими режисерами, в класній драматургії і в хороших творчих умовах. І хочу побажати це кожному артисту і кожному театру. Нехай кожен актор відчуває себе не ущербним, а потрібним, щоб біля нього був Режисер. Тому що актор без режесера, так, як і режисер без актора - не може відбутися.
Я полюбив ваш театр, це щиро кажу. Я відчуваю, що у вас творча атмосфера в театрі є. Сподобалася ваша вистава «Розмова, якої не було». Я бачу, що актори люблять свою професію, чесно працюють і вони талановиті. Мені дуже радісно, коли бачу талановитих людей. Полюбив вашого Павлюка - я з ним колись пересікався, але ми один одного не пам'ятаємо. Україна хай радіє. У нас є сили, і досить цікаві. Хай квітне цей бутон. Я бачу, що все ж таки, як би нас, культуру не давили, вона все ж таки не просто виживає - вона має сили. Я вдячний вашому фестивалю. Я схиляюся перед Книгою - я зрозумів, що це справжній директор - не побоюся цього слова - цікава видатна людина. І слава богу. Дай бог, щоб і ми, і наша країна процвітала в таких симбіозних вишинах.
Л. Жарких. «Херсон маркет плюс», №34 (292), 2011
