Тетяна Шляхова – про Бланш, Гітель, роботу з українськими та грузинськими режисерами.
Саме цього тривожного та виснажливого року актрисі Національного театру імені Івана Франка Тетяні ШЛЯХОВІЙ запропонували одна за одною зіграти дві крутезні ролі з арсеналу класики американської драматургії 20 століття. Ролі, про які деякі актриси могли би мріяти все життя… Бланш Дюбуа у «Трамваї Бажання» (Камерна сцена Театру Франка, режисер Іван Уривський) та Гітель у виставі «Двоє на гойдалці» (незалежний театральний проєкт, грають на сцені столичного Будинку офіцерів, режисерка Тетяна Аркушенко).
У «Трамваї Бажання» у чергу зі Шляховою грає потужна Тетяна Міхіна. І критики дозоброзичливо сприйняли дві різні акторські версії одного з найвідоміших образів світового театру – Бланш Дюбуа.
Тим часом, у виставі «Двоє на гойдалці» за п'єсою Гібсона Тетяна грає на сцені разом Олексієм Зубковим, популярним театральним актором, своїм чоловіком, секс-символом нашого нового телевізійного кіно…
- Моя Гітель – добрий, щирий і відвертий оптиміст, який прийде на допомогу, довго не розмірковуючи, – розповідає Тетяна Шляхова. – І хоча, на перший погляд, вона може здатися легковажною, дещо несерйозною, та насправді це тонка і глибока особистість, що не тримає образ, щиро вірить у людей. Помиляється, прощає і продовжує вірити і надалі. Ці риси притаманні багатьом людям різних часів і епох.
- Процес репетицій і розбору образів триває вдома, коли ви разом Олексієм Зубковим повертається до п'єси Гібсона?
- Звичайно, дома ми багато працюємо над ролями. Багато внутрішньої акторської роботи – поодинці і разом.
- У чому, на ваш погляд, феномен п єси Гібсона, якщо вона десятиліттями хвилює глядачів, акторів і режисерів?
- Вільям Гібсон, як неймовірний тонкий психолог, наділяє своїх героїв дуже пізнаванними рисами характерів, і, як талановитий драматург, занурює своїх героїв у непрості, багатьом знайомі, життєві ситуації. Примушує нас до небайдужого спостереження, брати участь у розвя'язанні нелегких життєвих «вузлів», вболівати за кожного героя і робити свої власні висновки.
- Коли отримуєте таку от значну роль у класичній п'єсі, чи є наміри і бажання шукати в інтернеті версії цієїє п'єси у виконанні якихось знаменитих попередниці? Отримавши роль Бланш, переглядати фільм з Вів'єн Лі?
- Отримуючи роль, я ретельно вивчаю біографію автора, особливо в період написання п'єси, намагаюся зрозуміти, що автор хотів нам донести, яка роль даного образу в загальній картині дійств. Вивчаю історичні факти, якщо сюжет покладено на них («Ерік XIV», «Річард ІІІ»). Розшифровую діалоги, особливо ремарки автора. Так Т. Уільямс порівнює Лауру («Скляний звіринець») з Мадонною Ель Греко, яка осяяна ніжним світлом. Мадонна – символ чистоти і всепрощення…- шукаю, як і в чому втілити. Бланш схожа з Лаурою своєю внутрішньою тендітністю, глибоким і чуйним відчуттям світу навколо. Автор порівнює її з метеликом…, вивчаю…намагаюсь зрозуміти причини виникнення і прояви, вираження неврастенічної хвороби – все це покладаю на обставини, в яких опинилась моя героїня…, шукаю внутрішнє відчуття, пластику…І така кропітка робота над кожною роллю, щоб потім зібрати все воєдино. Тому нічого зайвого не дивлюся, можливо, вже після виходу вистави. Вів'єн Лі вразила мене своїм виконанням до глибини душі.
- Що спільного між Бланш та Гітель, у вашому відчутті?
- Для мене Бланш і Гітель об'єднують доброта і всепрощення, відкритим ставленням до світу.
- Яка роль на сцені більше виснажує – Бланш чи Гітель?
- Кожній своїй ролі я віддаю дуже багато психо-емоційних, душевних та фізичних сил. Втомлююсь дуже, а потім знову надихаюсь.
- Ви відчуваєте, якій групі глядачів сьогодні потрібні такі історії як «Двоє на Гойдалці» та «Трамвай Бажання»?
- Думаю, що теми людяності, чесності, доброти і любові, які пропагуються даними п'єсами необхідні всім.
- Декілька слів про роботу з грузинськими режисерами – Стуруа, Варсімашвілі, з якими ви працювали у виставах «Цар Едіп» та «Річард ІІІ». Які вони в роботі з актором? Чим відрізняються від українських режисерів?
- Усі режисери різні, як і люди. У кожного свій підхід до роботи. Я дякую долі за знайомство і роботу з неповторними і неймовірними – Робертом Стуруа і Автанділом Варсімашвілі. Це майстри, які фанатично закохані в театр. Їх схожість в дисциплінованості, математичній точності режисерського і акторського малюнку вистави і ролей. Точно знають, що має відбуватись і як. Вони поважають і надихають акторів, стимулюють до росту та на створення недосяжного. Мені дуже пощастило!
- За час роботи в Національному театрі, чому вас найбільше навчив цей театр у життєвому та творчому сенсі?
- Театр – це величезний колектив, де усі дуже тісно взаємопов'язані. Перш за все у роботі це необхідно розуміти і цінувати. І людські стосунки – взаємоповага і вдячність. Актор завжди повинен пам'ятати про відповідальність і гідно виходити на славнозвісну сцену театру.
- Чи часто сперечаєтеся (дискутуєте) з режисерами в період репетицій?
- Обожнюю, коли режисер веде за собою, коли я розумію його, і наше бачення образу співпадає в усьому. Тоді питань не виникає. Але інколи потрібен час, щоб режисер і актор зрозуміли і відчули один одного. Що стосується нещодавніх прем'єр, то Тетяною Аркушенко я вже мала досвід роботи, працюючи над «Скляним звіринцем». А з Іваном Уривським зустрілася вперше. Спочатку з обережністю придивлялася, але він підкорив мене своїм професіоналізмом, організованістю, точністю, захопленням роботою, своїм баченням. Я вдячна йому за шанобливе ставлення і за допомогу в роботі.
- Після Гітель і Бланш складно мріяти про ролі ще привабливі, але якщо помріяти перед Новим роком, то які це могли би бути образи і твори?
- В юності я мріяла зіграти Євпраксію Павла Загребельного і Пеппі Довгупанчоху Астрід Ліндгрен. А зараз просто мрію про цікаві ролі і хороших режисерів.
Олег Вергеліс. ТКК.
