Віталій Ажнов – про своє ставлення до Калігули, у ролі якого він вийде в новій виставі франківців.
5, 6 липня Національний театр імені Івана Франка планує представити увазі спраглих за активним театральним життям киян та гостей міста прем'єру вистава «Калігула» за п'єсою Альбера Камю. Репетиції переважної більшості нинішніх прем'єр починалися ще в довоєнний період і до продовження роботи над виставами актори поверталися вже з новим досвідом, ймовірно, зміненим уявленням про базові життєві цінності, а відтак і розумінням суті, орієнтирів та мотивації своїх героїв. Щодо «Калігули», то цей висновок стає ще більш очевидним, як і паралелі, проведені між головним героєм п'єси та ницим «собіратєлєм зємєль», агресором, деспотом володимиром путіним… Як зізнається виконавець головної ролі Віталій Ажнов, Калігула завжди був присутній у списку його акторських мрій. Водночас саме для цього героя надзвичайно складно бути адвокатом, як того вимагає професійний кодекс.
– Віталію, в якому віці та як саме ти вперше дізнався про Калігулу і якою була твоя перша реакція після ознайомлення з наказом про розподіл у майбутній виставі?
– Десь у шкільному віці, на уроці з історії Стародавнього Риму, вперше дізнався про такого імператора. А згодом, у рамках навчальної програми знайомилися з творчістю Альбера Камю, але тоді це, швидше за все, пройшло повз мене. Коли відбувся розподіл на роль – мене, звичайно ж, «гребло», «ковбасило» і «шарашило» в хорошому значенні цих слів… У подібні моменти одразу відчуваєш прилив сил і особливу вдячність за таку можливість. Дякую Івану Уривському.
– Калігулу можна внести до списку ролей, про які мріють актори? Чому?
– Безумовно, Калігула – це акторська мрія, ну моя так точно. В мене взагалі особливі стосунки з цим персонажем, бо коли втретє прослуховувався до театру Франка, вирішив взяти уривок саме з «Калігули», ми з Христиною Федорак зробили сцену з Кезонією. І хто тоді міг би подумати, що через чотири роки я репетируватиму цю роль на сцені театру. Мені здається, такі ролі дуже знакові і визначальні в акторській кар'єрі…Вони не типові, це не просто головна роль. І тут два варіанти – або ти впораєшся з такою роллю, або ні, половинки не може бути – і в цьому випадку твоя майбутня творча доля невідома.
– Чим цікавий персонаж тобі особисто? Які, на твою думку, його чесноти і які вади є визначальними для цього героя?
– Ну, по-перше, він цікавий своєю реальністю та завдяки історичним фактам. Тим, що він політик, імператор, якого дуже складно виправдати. А мені як актору, адвокату своєї ролі, дуже б хотілось виправдати зло, і щоб у глядача виникала симпатія до персонажу… Хоча які виправдання може мати зло, тим паче в нинішніх реаліях? Особисто для мене Калігула – це втілення абсолютної свободи, відвертості і жорстокості. Його логіку дій і бажань складно зрозуміти, але водночас і просто. Напевно, кожній людині хотілося б здобути щось неможливе, а для Кая – це і місяць, і безсмертя, і щастя. І в цьому є деякий романтизм.
Важко назвати якісь чесноти героя, який вбиває людей. Хіба це можливо?
Але вражає, що для такого молодого віку він дуже розумний, має потяг до мистецтва, любить театр, шанує людське життя і ставить його вище від завойовницьких ідеалів, саме тому уник трьох воєн.
Визначальним для Калігули є те, що він користується своєю владою сповна, ні в чому собі не відмовляючи. Не боїться смерті і хоче бути вищим від богів. І, здається, розумом він все-таки на межі з іншим світом, про що свідчить його психоемоційний стан.
- Як довго тривала пауза в репетиційному процесі і настільки складно було повернутися до роботи над виставою? Чи змінилося за цей час твоє уявлення про те, яким має бути твій Калігула у цій виставі?
- Приблизно два місяці, але ми вже мали досвід паузи в роботі над виставою, коли стався перший локдаун. Але тут зовсім інші обставини. Війна торкнулася кожного з нас і травмувала в тій чи іншій мірі, до того ж ми продовжуємо і зараз жити в цих страшних реаліях. Коли відновився репетиційний процес – здавалося, що не знайдеш в собі сил на творчість, не розумів кому це потрібно, але все ж магія театру існує і поступово ми почали набирати обертів. Уявлення про Калігулу змінилося кардинально, але які паралелі ми б не проводили, я розумію, що все одно повинен любити свого персонажа. Те, що він творить, складно помістити в голову здоровій людині. Тому він має бути з маніакальним синдромом, як каже Іван Уривський «зі швидкими змінами температури тіла». Цей диктатор зовсім непередбачуваний. Він має зомбувати і жахати.
- Цього разу прем'єра франківців відбудеться не на франківській сцені, а на сцені Театру імені Лесі Українки. Цей факт якось вплине на настрій акторів перед прем'єрою? Звісно, всі професіонали, але рідні стіни – це, все ж таки, рідні стіни…
- Думаю, що частково вплине, але ми ж прекрасно розуміємо, для кого і чому ми це робимо. Особисто мені дуже б хотілося зіграти цю премєру в рідному театрі, адже це моя перша головна роль саме в Театрі Франка. Але я безмежно вдячний всім, хто захищає нашу країну, і що взагалі в умовах війни ми можемо грати вистави.
- Якби ти мав таку можливість, кого із світових політиків запросив би на цю виставу? Хто почувався у залі особливо дискомфортно і впізнав би у твоєму героєві себе?
- Цьому «політику» запрошення лише в одне місце. Думаю, йому там буде особливо «комфортно»!
Л. Олтаржевська. ТКК
фото Юлії Вебер
