Виконавиця головної ролі, режисер Петро Ільченко і актор Віталій Ажнов розповідають про взаємини у виставі за твором Івана Нечуя-Левицького
Актори Національного драматичного театру імені Івана Франка в Києві 29 серпня 350-ий раз показують виставу «Кайдашева сім'я». З дня прем'єри, в останні дні 2007-го, у постановці Петра Ільченка змінилися всі виконавці, окрім двох: Кайдашихи, в яку незмінно перевтілюється народна артистка України Наталія Сумська, та невістки Мотрі - у виконанні Олени Мамчур, яка грає почергово з іншими двома акторками.
Укрінформ поспілкувався із творцями вистави, яку показують із заповненими залами півтора десятка років не лише у столиці, а й на гастролях: у своїй країні і за кордоном.
РЕЖИСЕР ПЕТРО ІЛЬЧЕНКО: «ВСЕ ТІСТО «ЗАВАРИЛА», ЗАМІСИЛА І ВИПЕКЛА КАЙДАШИХА»
Як не дивно, один із найвідоміших творів української літератури «Кайдашева сім'я» - написаний понад 140 років тому Іваном Нечуєм-Левицьким – Театр імені Франка поставив вперше. І метою було – не просто інсценізувати побутові сімейні сцени розбрату між старшими Кайдашами та парами їхніх синів: Лавріна й Карпа.
Спочатку були пропозиції модернізувати сюжет майбутньої вистави: ввести в постановку Майдан і навіть притягнути «Камасутру». «Ми відмовилися від цього, бо це знаковий і капітальний твір української літератури. Грубе осучаснення йому б зашкодило, - переконаний режисер-постановник Петро Ільченко. – Ми навіть прибрали частину сімейних сутичок, залишивши лише дві (зокрема, коли син невдало розвернувся, штовхнув батька, а той йому: «Батька б'єш?!»). У постановочний період трохи намагалися поєднувати класичну основу і нові пропозиції, але у кінцевому результаті остаточно переміг Іван Семенович Нечуй-Левицький. Ми п'єсу взяли в роботу як матрицю українського буття, в якому батька вдарити – це як вдарити Бога».
Далі Петро Ільченко розповідає Укрінформу: «Здавалося б, «Кайдашева сім'я» показує камерну тему, але вона масштабується на все суспільство. Показує, як можна нищити загалом українську ідею, якщо вишуковувати приводи посварити людей між собою і зіштовхнути найближче коло через дрібниці. На той час, коли театр почав працювати над постановкою, у суспільстві назрівала тема підміни критеріїв і понять у політичному житті. Ми вже бачили спроби розвалити країну. А розбрат починався із сімейних стосунків. Тож у легкій формі комедії, талановито й дотепно виписаній автором, вирішили показати, що кожен конфлікт починається із незначущих подій і навіть випадковостей, а виростає у велику проблему. Зрадиш малому, зрадиш великому – і притягнеться дуже велика біда. Хоча ми свідомо зробили оптимістичний фінал: дощ, час змиють бруд».
Коли Петро Ільченко з тодішнім очільником театру Богданом Ступкою обговорювали майбутню постановку, то режисер єдиною виконавицею ролі Кайдашихи бачив Наталію Сумську. «За масштабом, майстерністю і креативністю у театрі є незамінні, - переконаний пан Петро. – Колись хтось може продовжити виставу, але треба було щоби роль Кайдашихи створила саме Сумська». Акторку режисер-постановник називає головною у виставі: «Все тісто «заварила», замісила і випекла Кайдашиха. З неї починається все, і вона у виставі до завершення: Кайдаш вмирає, а його дружина залишається».
АКТРИСА НАТАЛІЯ СУМСЬКА: «ГОСПОДИ, ДОВЕДЕТЬСЯ ЛАЯТИСЯ НА ПРАЗНИК»
«Я не грати йду «Кайдашеву сім'ю», а йду туди пожити в селі, - коментує Укрінформу свої понад 15 років виконання головної ролі у виставі Наталія Сумська, яка в дитинстві перебувала у селі Катюжанка на Київщині не лише під час літніх канікул. – Я ще застала самобутні сільські висловлювання, інтонації, пластику. Знаю, що таке долівка і як пахнуть сінці вдень, коли спека. Знаю, як жителі хати обов'язково одпочивають, тому що ввечері ще працюватимуть, а почали це робити з 6-ої ранку. Для мене були природними косовиця, збір соломи, сарай, хлів… Коли почалася робота над виставою, я просто пірнула в свою стихію».
Серед змін у виставі за стільки років для акторки помітне входження виконавців молодшого віку, які дорослішають на очах. «Постаршали діти, перші, а потім і наступні, - коментує пані Наталія. – Загалом, зріла людина якось затримується у віці. А актори повинні ще й утримувати себе у формі до якихось певних років. Тим більше роль Марусі Кайдашихи я граю одна».
Наталія Сумська свій образ називає «дошкульна мати». «Ну, може, близько 3-х місяців я шукала і знайшла свою Марусю. І тепер її несу впродовж багатьох років», - каже народна артистка України і Шевченківська лауреатка.
Одна з особливих сцен: після набухання стосунків з Мотрею, коли невістка не слухається, Маруся просить її щось зробити. Звертається: «А чого це ти береш мої починки? А чого це ти моє мотовило береш? Піди у батька візьми, принеси своє та й мотай на ньому свої жили!». А Мотря своє доводить: мовляв, маю право. «Ну і все, я бачу, що діла не буде, підхожу до ікони ніби і кажу: «Господи, доведеться лаятися на празник». Народ завжди на ці слова не стримує сміху», - розповідає Наталія Сумська.
Роль сина Лавріна виконує В'ячеслав Хостікоєв. «Почуваюся зі своїм сином дуже комфортно, - каже Наталія Сумська. - Я ж професійна актриса, то доношу свою репліку, свою мізансцену. А хлопчина - хто як не представник династії вже у 3-му поколінні - відчуває партнерські посили і втілює свою роль. Слава, звичайно, молодець. Я свого часу мріяла, щоби він грав у цій виставі. І гумор йому притаманний, і лірика, і драматизм у різних сценах. Звичайно, мене це тішить, як актрису, найперше».
Часто буває на виставі – скільки не попереджали б і не просили на початку показу – а хтось таки не вимкне мобільний телефон, і він лунає в самий непідходящий момент. «Я тоді кажу зі сцени: «Он чуєш, дзвонять в церкві…» І зал схвально сприймає дозволеність у такому жанрі елегантно покепкувати над глядачем, який забув вимкнути свій телефон, - розповідає виконавиця-імпровізаторка. - Цей жарт вже вжився в тло вистави, не раз його повторювала».
Нещодавно Наталію Сумську порадувала повідомленням у месенджері Марія Матіос: «Лауреатка Шевченківської премії написала мені есемесочку про те, що не вперше прийшла дивитися «Кайдашеву сім'ю». Купляє квиточки голубочка. Видатна наша письменниця поділилася, що реготала після фрази про те, що «у церкві дзвонять на мобільний телефон».
ВЕРБА ГРУШ НЕ РОДИТЬ
Молодшого Кайдаша Лавріна також грає Віталій Ажнов. Його введення у виставу відбулося у 2018 році, коли актор тільки-но прийшов працювати у Театр імені Франка. «Як зараз пам'ятаю, ввід був доволі швидким. У тому часі театр возив на гастролі до Будапешта виставу «Коріолан», в якій я задіяний. Коли повернулися, 27 квітня у мене був день народження, а 28-го я вже зіграв свою першу виставу «Кайдашева сім'я». Було дуже трепетно, тривожно і відповідально. Адже вистава і актори в ній – легендарні», - коментує Укрінформу актор.
Грати на одній сцені з Наталією Сумською Віталію Ажнову весело й азартно. «Це неймовірна партнерка, енциклопедія акторської майстерності і загалом знань про життя. У пані Наталії є багато чому повчитися», - ділиться актор, який грає на сцені її сина Лавріна, доволі комічного персонажа, уособлення «маминого сина».
Із улюблених сцен - знайомство Лавріна з Мелашкою. «Обожнюю цю сцену, бо вона лірично-романтична, але при цьому комедійна», - уточняє Віталій. Переломний момент, як багато хто пам'ятає ще зі шкільних уроків літератури, - коли вперше сваряться з батьком і коли Лаврін просить розділитися. «Далі, коли зникає Мелашка і приходить баба Палажка, зчиняються розбірки – інколи буває, що Наталія В'ячеславівна так гляне, що неможливо втриматися від сміху. Буває, що я «колюся». І саме це створює особливий азарт і викликає цікавість глядачів до гри на сцені», - каже виконавець.
З прем'єрних часів у виставі задіяна виконавиця ролі Мотрі - другої невістки Кайдашів, дружини Карпа – Олена Мамчур. У показі у вересні, після 15 років життя із цією колоритною роллю, акторка прощатиметься з нею. «Мені пощастило. Це була моя перша роль, яка потрапила в саме серце. Коли тебе люблять і в тебе вірять, ти летиш, маєш крила і в тебе все вдається, - коментує акторка. - Пані Наталя Сумська у головній ролі задала точний камертон – і за тією шкалою я вибудовувала свою роботу відносно її та виконавця ролі Кайдаша-старшого Петра Панчука. Коли з ними працюєш – підтягуєшся до високого рівня і стаєш пазлом цілого твору. Мої мама і тато, бабусі, дідусі – сільські люди, тому мені було легко знайти територію, в якій існують герої «Кайдашевої сім'ї».
Популярність вистави київських «франківців» за твором Івана Нечуя-Левицького пояснює те, що глядачам важливі роздуми про недоречність марної боротьби з найближчим колом у дріб'язкових питаннях, тільки заради принципу «моя правда вірніша». Важливіші – любов і повага, згадувати про які варто не тоді, коли це втратили. «Хочеться, щоби ми навчилися уступати, хочеться простоти і доброти», - каже Олена Мамчур.
Завершується вистава «Кайдашева сім'я» тим, що рубають грушу, а замість неї вже росте верба, яка не дає плодів. І це пряме відсилання до відомої приказки: верба груш не родить. І нагадування про те, що не варто власними руками знищувати те, що створює достаток і затишок. І повні мішки зерна на сцені – це теж не лише декорації, а й символ. Зерно - замість робити ним межу - має об'єднувати на добро, гармонію і взаєморозуміння.
Валентина Самченко. Укрінформ
