Таїна буття

«Я не вважаю себе ані таким великим талантом, ані жодним героєм, ані таким взірцевим характером, щоб моя особа могла зігріти всіх до себе. Двадцять і п’ять літ я був тим пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку. Я ніколи не хотів ставати на котурни, ані щадити себе; я ніколи не вважав свого противника занадто малим; я виходив на всяку арену, коли боротьба була потрібна для прояснення справи. Я знаю, що з моїх творів дуже мало перейде до пам’яті будучих поколінь, але мені це байдуже; я дбав, поперед усього, про теперішніх, сучасних людей».

Іван Франко, 1898 рік.

 

«Всі ми знали, що тут, серед нас, відбувається повне безвихідного трагізму життє, всі ми бачили, як на очах конає і мучиться чоловік, - а хто прийшов з поміччю, з приятельською щирістю?.. Ні – хто прийшов з добрим словом навіть?.. Сотні людей міг би нарахувати д-р Франко таких, які лаяли, безчестили, гнали і ганьбили його через ціле життя, а чи нарахував би десяток таких, котрі дали б йому пережити радісну хвилю, а чи знає хоч їдного, на котрого грудях міг би виплакати свою безталанну, пошарпану душу?»

Гнат Хоткевич, 1926 рік

 

Сьогоднішня вистава «Таїна буття» за п’єсою сучасного українського драматурга Тетяни Іващенко торкається найделікатнішої теми – особистого життя Івана Яковича Франка. В одному із листів до свого друга Агатангела Кримського Франко писав: «Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом».


Минуло 120 років, як вийшла в світ збірка «Зів’яле листя», але й досі тривають суперечки, кому присвячені ці пронизливі рядки:


«Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні -
Пісні».


Котра з жінок була прообразом тієї і іншої героїні його творів? Які вони – Ольга Рошкевич, Ольга Хоружинська, Целіна Зигмунтовська? Чому саме долі цих жінок навіки зв’язані із ім’ям Франка?


Для авторів вистави головним є через сценічні художні засоби виразності наблизитися, хоча б ескізно, до такої складної, невловимої суті Творчості, до трагічної постаті Митця, зняти певний флер нашарувань, сталих, звичних стереотипів, які багато років супроводжують ім’я Франка у свідомості широкого загалу.


У п’єсі використані листи, реальні факти з життя, які не лише розповідають про непрості перипетії життя, про кохання, сумніви та біль, а й сприяють пошуку відповіді на головне питання: чому Геніальність, Дар Божий потребують такої жертовності та надлюдських мук? Як народжується поезія та любов?
 

Історична довідка

 

Протягом усієї історії Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка з його афіш не сходить ім’я патрона Івана Яковича Франка. В різні часи на театрі були здійснені постановки творів: «Похорон» (1921 рік; режисер Гнат Юра), «Перехресні стежки» (1966; режисер Михайло Гіляровський), «Для домашнього вогнища» (1968 р; режисер Борис Мешкіс), «Суд і полум’я» («Основи суспільності», 1978 рік, режисер – Володимир Лизогуб).


Особливою для франківців є п’єса «Украдене щастя» - яка понад шість десятиліть не сходила з кону театру. Перша прем’єра відбулася 28 березня 1940 року у постановці фундатора театру Гната Юри. Легендою стало виконання головних ролей Наталією Ужвій, Амвросієм Бучмою, Віктором Добровольським. У 1956 році відбулося капітальне поновлення, до вистави увійшли Дмитро Мілютенко, Ольга Кусенко, Михайло Задніпровський, Галина Яблонська.


Версія, що її створив у 1979 році Сергій Данченко, із Богданом Ступкою в ролі Миколи, витримала понад 300 аншлагів, представляла українське сценічне мистецтво на численних фестивалях та форумах, побувала в гастрольних турне у Грузії, Білорусії, Австрії, Німеччині. Для багатьох акторів – Степана Олексенка, Віталія Розстального, Марини Герасименко, Лариси Хоролець, Валентини Плотнікової, Ірини Дорошенко, Володимира Нечепоренка – участь у цій виставі стала доленосною. Можна сказати, що в більших чи менших ролях майже всі актори театру пройшли через цю виставу, яка стала класикою не лише українського театру, а й загальноєвропейського.


У 2006 році на замовлення театру була створена п’єса «Серед раю на майдані» сучасним українським драматургом Климом, режисер-постановник Володимир Кучинський. Це була перша спроба театру проникнути у таємничий світ поета.


Сьогодні в репертуарі театру «Увертюра до побачення» за новелою Івана Франка «Сойчине крило» у постановці режисера Андрія Приходька. Цією прем’єрою у 2002 році 19 січня на Водохреща була відкрита у театрі камерна сцена «театру у фойє», 19 березня 2012 року франківці цією ж виставою відкривали Камерну сцену імені Сергія Данченка. В цьому ж році на Основній сцені театру відбулася прем’єра вистави «Перехресні стежки» за однойменною повістю Івана Франка, що її здійснив режисер-постановник Дмитро Чирипюк.


Крім вистав за творами патрона, в репертуарі театру були спектаклі, які представляли Івана Франка - перекладача-віртуоза. Це постановка «Каїна» Джона Байрона на сцені «театру у фойє» (2003 рік) та «Шякантули» Калідаси (2005 рік) на Основній сцені театру, переклад якої Іван Франко здійснив разом із Гнатом Хоткевичем. Режисером-постановником цих двох вистав був Андрій Приходько.
 

Висловлюємо щиру подяку працівникам Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка та особисто - директору Роману Гораку – за допомогу у створенні вистави шляхом надання ексклюзивних архівних фотоматеріалів.