САНАЦІЯ
СПІЛЬНИЙ ПРОЕКТ НАЦІОНАЛЬНОГО АКАДЕМІЧНОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ТА ЧЕСЬКОГО ЦЕНТРУ ПРИ ПОСОЛЬСТВІ ЧЕСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ В УКРАЇНІ 
В РАМКАХ ІНІЦІЙОВАНОГО ЧЕСЬКИМ ЦЕНТРОМ ПРОЕКТУ «РІК ГАВЕЛА В УКРАЇНІ» 
З НАГОДИ 80-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАЦЛАВА ГАВЕЛА


Вацлав Гавел (1936–2011)  — чеський письменник, драматург, дисидент, правозахисник, політичний діяч, останній Президент Чехословаччини (1989–1992) та перший Президент Чехії (1993–2003), один із засновників Громадянського форуму. 
 
«Я сам себе відчуваю людиною достатньо депресивною, проте в мене, мабуть, настільки сильна воля, що я це не демонструю. Я не люблю конфлікти та конфронтації і мрію про гармонію». 
Вацлав Гавел
 
«Через 5 років після смерті Вацлава Гавела стає все зрозуміліше, що боротьба непрактичного інтелектуала за повсякденні свободи залишила в чеській історії слід яскравіший, ніж ми могли уявити за його життя. Гавел, котрий цього року святкував би 80-річчя, стає ключовою фігурою критичного мислення про нас самих». 
Луціє Ржегоржікова, директор Чеського центру у Києві
 
Бржетіслав Рихлік — чеський актор, продюсер, режисер, документаліст, журналіст, громадський діяч, — народився 1958 року в Угерському Градишті. Зняв більш ніж 60 документальних фільмів.
 
Дія п’єси «Санація» (1987) відбувається у старовинному замку, де працює і живе група архітекторів, які розробляють сучасний проект перепланування старої частини міста, з метою вдосконалення побутових умов мешканців. Але це лише перший рівень твору. Як і в більшості п’єс В. Гавела ситуації та події, в які потрапляють персонажі, часом нагадують абсурдність Кафки, а часом переносять нас в атмосферу героїв Чехова. 
Головний парадокс п’єси в тому, що люди, які впорядковують життя інших, не можуть навести лад у власному житті і в своїх душах. Поступово від сцени до сцени рефлексії героїв стають відвертішими, проблеми людського існування виходять на перший план: з вічним пошуком сенсу буття, з надіями та ідеалами, що розбиваються вщент, із одкровеннями та сплесками відчаю від розуміння того, що життя пройшло намарно, що творчість в ім’я людей лише ілюзія, яка залежить від законів зовнішнього світу, існуючого за межами замку. Кожен новий візитер з новою силою нівечить власне «я» героїв. 
З цього замкненого кола немає виходу. Тут любов замінена сурогатом ад’юльтеру, а правда, щирість і відвертість можуть бути висловлені лише у нічній хмільній темряві. Потім… вранішнє похмілля та очікування нових директив від нового керівництва, як жити далі.