Ідіот

 

Творчість Ф. М. Достоєвського захоплювала і захоплює не одне покоління митців. Доторкнутися до його філософії, світосприйняття, розуміння сенсу існування та людських чеснот – це і своєрідна спокуса, і неймовірний іспит, і кропітка духовна праця.


Роман «Ідіот» є одним з надзвичайно складних, непересічних за авторськими ідеями та граничною відвертістю їх художнього втілення серед творів світової класики.


За висловом письменника, «головна думка роману – змалювати позитивно прекрасну людину. Складніше цього немає в світі нічого і особливо - зараз».


Достоєвський ніби досліджує, що відбуватиметься з людиною, яка наділена абсолютними чеснотами, якщо вона потрапить у сучасне суспільство, яким чином складуться її стосунки з оточуючими і який вплив вона матиме на них, а вони на неї?


Як кожен з романів Ф. М. Достоєвського, «Ідіот» насичений численними персонажами, кожен з яких володіє певними таємницями, вони також є визнаними майстрами інтриг, карколомних, неочікуваних душевних сповідей. Практично будь-хто з персонажів міг би стати героєм окремого роману чи повісті. Більшість з них знаходяться у стані хворобливого пошуку себе, ідеалу, сенсу буття і існують на межі життя, боротьби із Гординею, Пристрастями та готові до Самозречення в ім’я ближнього.


Над інсценізацією та її втіленням працює режисер-постановник Юрій Одинокий, який у 2004 році на сцені франківців з успіхом здійснив інсценізацію роману Ф. М. Достоєвського «Брати Карамазови». Ця вистава була визнана кращою і стала переможницею премії «Київська Пектораль» у 8 номінаціях.


Як і в романі, центральною фігурою постановки є образ князя Мишкіна та історія, що сталася із ним після того, як він повернувся в Санкт-Петербург через 4 роки після лікування у Швейцарії. З першої хвилини Мишкін потрапляє у вир неймовірних подій, що стрімко затягують, наперекір бажанню, перетворюючи його на співучасника. Неординарність Мишкіна, правдолюбство, безпосередність, дитяче світосприйняття, сповнене добрих намірів, розпалюють, провокують шаленство в кожного з оточуючих і мчать у прірву катастрофи. Зустріч з Рогожиним, родинами генерала Єпанчина та Іволгіна, жертовне хворобливе захоплення? любов? до Настасії Пилипівни, що породжує певною мірою по дитячому фанатичне бажання її порятунку, свята віра у добро, людину штовхає героя палко доводити всім і кожному, що ненависть, заздрість, користолюбство, безчестя руйнують не лише душу кожного, але й спроможні розчавити світ як такий. І в цьому запалі він втрачає відчуття реальності…

 

Роман «Ідіот» написаний Ф. М. Достоєвським у 1868-1869 роках, але й сьогодні він заворожує глибиною психологічної відвертості, художньою довершеністю та майстерністю геніального літератора.


«Моє велике бажання – бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей, - людей у повному значенні цього слова. Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, яка, якщо не під кожним, то під багатьма оглядами, справляє на нас враження. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращим…» Блаженніший Любомир Гузар. 


ІСТОРІЯ ПОСТАНОВОК ЗА ТВОРАМИ Ф. М. ДОСТОЄВСКОГО НА СЦЕНІ ТЕАТРУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА:

 

1956 рік – «Дядечків сон», інсценізація М. Горчакова, П. Маркова, К. Котлубей. Постановка Ю. Брилля

2004 рік – «Брати Карамазови», інсценізація та постановка Ю. Одинокого

2010 рік – «Серенада Полішинеля, або забави для Фауста», інсценізація та постановка В. Кучинського, за романом «Злочин і кара». Театр у фойє

2012 рік – «Сон смішної людини» за однойменним оповіданням Ф. М. Достоєвського. Інсценізація П. Панчука. Постановка М. Голенка. Камерна сцена імені Сергія Данченка.