Скупий, або школа брехні

Жан-Батист Мольєр (1622-1673) – це знакове на Театрі ім’я французького актора, режисера, комедіографа, не одне століття зачаровує глядачів цілого світу. Ним створено безліч фарсових сценаріїв, комедій, пізніше він став засновником особливого жанру «комедії-балету». Кожному твору автора притаманні віртуозність інтриги та діалогу, соковитість та яскравіть мови, вишукана театральність в побудові сюжету. Його життя також було сповнене карколомних злетів і парадоксів, воно ніби увібрало в себе неймовірну сутність самого поняття «Театр». Немає актора, який би не мріяв зіграти в його п’єсах.


Мольєру виповнився лише 21 рік, коли він заснував свій перший «Блискучий театр». Саме там він батькове прізвище Поклен змінив на псевдонім Мольєр. Потім були роки невтомної праці в провінції, і врешті-решт... дебют в Парижі. І не де-небудь, а в Луврському палаці, де був присутній Людовик ХIV. Саме ця прихильність першої особи багато в чому вирішила його подальшу долю.


Як це не парадоксально звучить, Мольєр – сучасний драматург. Так, він безперечно є класиком жанру – комедії. Але на свій час він писав актуальні п’єси, за що неодноразово зазнавав переслідувань та заборон з боку влади. Проте людські вади, що він їх викривав у своїх творах, за століття, що минули, нікуди не зникли. Люди й сьогодні страждають на ті самі слабкості, їм притаманні вічні спокуси до честолюбства, владолюбства, лицемірства, зухвалості, жадоби, брехні.
П’єса «Скупий» (1668 р.) – одне із найблискучіших творінь драматурга, до речі, вона вперше була поставлена в рік написання і Мольєр виступив в головній ролі. Її інтрига приголомшує своєю непередбачуваністю та блискавичністю сюжетних перепетій, які в свою чергу насичені пристрастями, розчаруваннями, таїнами та неочікуваністю їхніх викриттів. І головне – тут представлене кохання в усіх його проявах. Закохані всі персонажі – молоді, підстаркуваті, багаті, бідні. Перед кожним стоїть єдиний вибір – гроші чи кохання.


Рушійною силою сюжету є образ батька родини – Гарпагона, для якого примноження статку є сенсом буття. Навіть дітей – дочку Елізу та сина Клеанта він розглядає як своєрідне капіталовкладення. Дочка має вийти заміж за забезпеченного підстаркуватого пана, а син – одружитися з багатою удовицею. Як і ведеться в комедії, в дітей свої симпатії, а інтрига загострюється ще й тим, що сам Гарпагон закоханий і не в кого-небудь, а, не знаючи того, в обраницю свого сина... До справи беруться хитромудрий авантюрист, знавець любовних ігор Лафлеш та сваха Фрозина.