Логінов Олександр
Народився 28 лютого.
 
Творча діяльність митця розпочалась на кону франківців у 1978 році одразу після закінчення КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого. Йому пощастило потрапити в переламний момент розвитку театру і брати участь у таких знакових постановках, як «Дикий ангел» О. Коломійця, «Сон літньої ночі» В. Шекспіра, «Загибель ескадри» О. Корнійчука, «Прощання в червні» О. Вампілова, «Візит старої дами» Ф. Дюрренматта, «Кар’єра Артура Уї» Б. Брехта. Проте, пошук себе, бажання постійного оновлення спонукають актора залишити театр. Митець із успіхом працює в різних театрах України, знімається в кіно. Володіючи талантом музиканта, успішно займається музичною кар’єрою як у якості виконавця, так і в якості музичного наставника.

Через деякий час актор повертається до лав франківців. Із притаманною йому інтелігентністю і внутрішньою вірою він наново входить у непростий театральний процес, із властивою прискіпливістю створює цікаві образи у виставах: «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра (Синьйор Капулетті), «Лев і Левиця» І. Коваль (Чертков), «Едіт Піаф. Життя в кредит» Ю. Рибчинського (Папа Лепле). Режисери все більше починають довіряти акторові. Так народжуються неординарні, яскраві, парадоксальні характери: Анучкін «Одруження» М. Гоголя, Генрі Мун «Скандальна пригода містера Кеттла та місіс Мун» Дж. Прістлі, Іван Бичок «Гімн демократичної молоді» С. Жадана, Дорн «Чайка» А. Чехова, Сергій Будяк «Квітка Будяк» Н. Ворожбит. Життєвий досвід, абсолютне відчуття жанру п’єси, вимогливість до себе у дослідженні глибинної психології, логіки вчинків персонажів стають запорукою успіху у створенні таких складних діаметрально-протилежних образів, як: Том Вінгфілд у «Скляному звіринці» Т. Вільямса, Монс в «Еріку XIV» А. Стріндберга, Джеральд «Зірка, або інтоксикація театром» Н. Кауарда.

Етапною для О. Б. Логінова стала робота над образом Зденека Бергмана у виставі «Санація» за п’єсою В. Гавела. Його герой ніби увібрав в себе всі рефлексії і всі нездійсненні мрії покоління шестидесятників. Балансуючи на межі двох жанрів – драми й трагіфарсу, актор демонструє непересічність і багатомірність свого таланту.

Говорячи про О. Б. Логінова, не можна не згадати про його інтелігентність, легку вдачу, щирість і доброзичливість у ставленні до колег, партнерів. Він належить до когорти тих франківців, які за будь-яких обставин вірять і відстоюють істинну духовність нашої культури.