Руснак Лариса
Народилася 28 січня у м. Котовськ Одеської області.
 
Творчу діяльність Лариса Руснак розпочала на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка у 1983 році, одразу після закінчення Київського державного театрального інституту ім. Карпенка-Карого (тепер – Національний Університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого). 
 
Її дебютом на сцені франківців стала Марта у комедії Тірсо де Моліни «Благочестива Марта». Відтоді кожен образ, створений актрисою, позначався її здібностями та невтомною працею і свідчив про набуття нею майстерності і професіоналізму.
 
За роки роботи на сцені франківців Лариса Руснак створила галерею образів: Фйорелла «Моя професія – синьйор з вищого світу» Д. Скарначчі, Р. Тарабузі, Зінка в «Трибуналі» А. Макайонка, Квятковська, Маруся «Талан», «Житейське море» І. Карпенка-Карого, Тезефіна «Енеїда» І. Котляревського, Відьма «Брате Чичиков» Н. Садур за М. Гоголем, Ярина «Кохання в стилі бароко» Я. Стельмаха.
 
Глибоко психологічним, гранично правдивим і високо трагедійним став образ Аграфени-Грушеньки у виставі «Брати Карамазови» за Ф. Достоєвським. Її героїня, по-жіночому зваблива, по-чоловічому зарозумна, викликала в оглядній залі справжнє потрясіння. І зовсім іншими були створені нею Рене у виставі «Маркіза де Сад» Ю. Міссіми та Анна в «Істерії» Т. Джонсона.
 
З кожним роком актриса доводила, що для неї не існує поняття «амплуа», вона завжди була мінлива, віртуозна і надзвичайно театральна. Окремою творчою темою актриси є робота над образами Нусі у виставі «Соломія» О. Білозуба та Фріди Кало у виставі «Дві квітки кольору індиго» О. Білозуба. Обидва персонажі прожиті актрисою без жодного слова, проте пластична партитура, що її створила актриса, гіпнотизувала, народжуючи в кожного масу асоціацій та алюзій. Тут існували у найтоншому синтезі висока духовність, витонченість пластичного образу і неймовірна мистецька проникливість у суть твореного. Такою самою витонченою аутентичною була її Шякунтала з однойменної п’єси родоначальника індійського епосу Калідаси. Здавалося,  що героїня далекої епохи повернулася в цей світ, аби подарувати красу і вічну надію на щастя. Абсолютно іншими фарбами – яскраво характерними – малювала актриса своїх персонажів у виставах «Наталка Полтавка» І. Котляревського (Терпилиха), «Серенада Полішинеля» за романом Ф. Достоєвського «Злочин і кара» (Пульхерія Олександрівна); «Романси. Ностальгія» О. Білозуба (Невідома). В останній за часом роботі над виставою «Райськеє діло» І. Малковича Л. О. Руснак створює два різних і в той же час два таких близьких персонажа: просту селянку – жінку Івана, яка за клопотами і світу Божого не бачить, і Пречисту Панну – двох жінок, об’єднаних вічною темою Материнства, Добра і святою вірою у прийдешнє щастя.
 
Лариса Руснак, як натура азартна, не може замикатися лише на театрі. Вона багато працює на телебаченні, знімається в кіно, виступає з численними творчими зустрічами. Важко уявити сценічний майданчик, на якому не лунало б слово Майстрині, яка повсякчас дбає, плекає національну культуру, і своїм щедрим талантом ділиться з прийдешнім поколінням, свято віруючи, що життєдайність наших витоків – вічна.