Ступка Остап

Народився 2 вересня в місті Львові. Творча біографія актора розпочалася на сцені Національного театру імені Франка 1989 року після закінчення Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого (курс Л. А. Олійника).

Актор привернув до себе увагу вже першою роботою – роллю Перчика у легендарній виставі «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом (п’єса Григорія Горіна). В його наївному революціонері з Анатівки відчувався сам дух роману класика єврейської літератури, таким органічним й правдивим був створений на сцені персонаж. Саме в цій виставі актор вперше виступив партнером свого видатного батька – Богдана Сильвестровича Ступки. Це був непростий іспит, проте витриманий з гідністю.

Остап Ступка, чиє дитинство пройшло за кулісами двох театрів: Львівського театру імені М. Заньковецької та Львівського оперного театру імені С. Крушельницької (мати – Лариса Семенівна Ступка була балериною уславленої трупи), відчуває театр на генетичному рівні, його єство просякнуте лицедійством, легкістю імпровізації, граничною інтуїцією. Вроджений артистизм виявлявся в різноманітніших образах, що їх творив актор у виставах: «Біла ворона» Г. Татарченка, Ю. Рибчинського – зухвалий Принц Дофін; «Приборкання норовливої» В. Шекспіра – ексцентричний Люченцьйо; «Санаторійна зона» М. Хвильового – Хлоня. У цій роботі Остап Ступка виявив яскраві риси забутого на театрі амплуа «актора – неврастеніка». Його Хлоня – душевно хвора людина, ніби увібрала в себе весь біль і страждання людства. Проте залишився ніжною, світлою людиною. Подібна трактовка образу викликала асоціації з героями Достоєвського.

Трагіфарсовий Наглядач із «Записок божевільного» за М. Гоголем відкрив нову грань обдарування актора – тяжіння до гострого сценічного малюнку, пошук яскравого виявлення внутрішнього психологічного стану. В цьому стилі були створені художньо-довершені образи Модреда та Галаада у виставі «Мерлін, або спустошена країна» Т. Дорста та У. Еллера; Місімо з «Увертюри до побачення» за новелою І. Франка «Сойчине крило». Подальше заглиблення актора в психотипи, високий інтелектуальний рівень подарували глядачам неординарні, парадоксальні образи: трагічного Едгара («Король Лір») та жорстокого максималіста Меркуціо («Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра), владолюбця Креонта («Цар Едіп» Софокла), батьковбивцю Смердякова («Брати Карамазови» за Ф. Достоєвським), пронизливо зворушливого Тузенбаха («Три сестри» А. Чехова). Кожна з цих робіт позначена істинною мистецькою поліфонією, що перетворює їх на високохудожній твір.

Творчий неспокій, акторський азарт, постійне бажання перетворення дедалі спонукали до нових, незнаних відкриттів. Таким став образ Сальвадора Далі у виставі «Істерія» Т. Джонсона. Далі-Ступка – великий містифікатор, який лицедійству і творчості підпорядкував власне життя. Коли актор з’являвся на сцені в образі Далі, ні в кого в залі ані на хвилину не виникало сумніву щодо реальності персонажа, магія театру, так би мовити, виступала у своєму абсолюті. Внутрішня розкутість таланту продовжувала заворожувати бенкетом акторської імпровізації з кожною новою роботою. Авантюрний Хлєстаков («Ревізор» М. Гоголя), закомплексований у своїй ницості Леон («Мама, або несмачний витвір з епілогом» С. Віткевича), бешкетник Фігаро («Весілля Фігаро» Бомарше).

Особливими у творчості актора стали ролі останнього періоду: Юда, Месія у драматичних поемах Лесі Українки «На полі крові», «Одержима» та Фауст у виставі «Легенда про Фауста» Й. Шпіса, Гєйсєльбрехта, К. Марло. Ці роботи відкрили глибину філософського світосприйняття митця, його відчуття часу і себе в ньому, розуміння відповідальності за місію, що покладена на талант.

З творчістю Остапа Богдановича Ступки знайомі глядачі Польщі, Німеччини, США, Франції. Вистави, в яких головні ролі виконував актор, неодноразово ставали переможцями численних міжнародних фестивалів.

Не одне десятиліття Остап Ступка успішно суміщає роботу в театрі і зйомками в кіно, на телебаченні, виступами на радіо. Популярність, відчуття національної гідності, працездатність і талант сприяли тому, що актор став переможцем в конкурсі «Людина року-2005» в номінації «Кращий актор». Він, безсумнівно, є актором, який не тільки з гідністю представляє мистецтво Першої сцени України, але є художником нової доби, яка виводить український театр в контекст світового.