МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Вистава «Калігула»: кривавий диктатор

5 липня в Театрі імені Івана Франка відбулася прем'єра вистави «Калігула» на Новій сцені Театру імені Лесі Українки за п'єсою Альбера Камю. Постановку створив Іван Уривський. Театр імені Франка випустив прем'єру про тирана, диктатора у той час, коли Україна веде визвольну війну проти диктаторської росії. І саме в цьому є певний символізм вистави. Альбер Камю опублікував цю п'єсу 1944 року, у розпал Другої світової, коли Європа вела війну з диктатором. Його безумні вчинки призвели до страшних наслідків. Історія циклічна, усе повторюється, знову в Європі війна проти автократа.

Головний герой п'єси «Калігула» — диктатор. Хоча з історичним прототипом дуже мало спільного. Спочатку він був зовсім не злим правителем. Із розмов зрозуміло, що це інтелектуал, який любить літературу, і його навіть вважають недосвідченим. Змінився Калігула після смерті Друзілли, своєї сестри та коханки. Зник на три дні. І потім він знає, що буде робити зі скарбницею, з патриціями, з коханкою. І головне: після появи почав прагнути неможливого — дістати місяць. І все заради «абсолютної свободи».  

Вдала сценографія Дмитра Богомазова змогла передати весь смисл тиранії та диктатури, адже попри час, у який правив Калігула, тиранія та диктатура не мають часу та простору. І саме це доводить у своїй постановці Іван Уривський. Приглушене світло, щоб не впадало в очі нічого. І над всією цією в'язницею-країною підноситься Калігула-диктатор, Калігула-тиран з необмеженою владою. Диктатор, який живиться смертями та життям людей, який керує, коли має настати та чи інша подія. Чи то голод, або якщо не отримав відзнаку, то отримає смерть; він визначає, кому жити, а кому померти. «Люди умирають, бо винні. Винні тому, що так вирішив Калігула. І Калігула вирішив за весь світ». Сама сутність диктатури й тиранії нагадує тюремні затвори в СІЗО й таборах, які закриваються зі стуком, аби навіювати страх. Там все прослуховується, ніби в Джорджа Орвелла в «The Big Brother is watching you», і ніщо не залишається непомітним. І всі ці записи використовуються проти людей або за бажанням тирана можуть бути знищені. Він не довіряє нікому, хіба що кому одному найвірнішому, а всіх навколо знищує: нищить усе живе, навіть тих, хто, здавалося, його підтримує. Калігула користується будь-якими способами, щоб перевірити любов своїх підданих до себе. І хоча Іван Уривський змінив кінець вистави, даруючи надію, а втім ця надія доволі сумнівна. 

Треба зазначити, що до вистави залучені приголомшливі акторські склади. Мені довелося подивитися лише в одному, але варто переглядати в обох. Отже, Калігула Віталія Ажнова нагадує дитину, яка, з одного боку, бажає нездійсненного, як-от дістати місяць із неба. Він прагне крові, влади, заплутавшись у самому собі, грає різні ролі, тому його найкращий образ — це Венера. І саме так диктатор, одягнувшись у жіночу сукню, отримує шанс не бути самим собою, а зіграти чужу роль, яка йому невідома, а можливо, і взяти чужу долю, втекти від самого себе, втекти від свого горя, від своєї втрати. А після вистави все одно доведеться повертатися, але це вже буде потім. А зараз дивовижний, незабутній танець Венери-Калігули. Він не може пережити, що немає поруч рідної душі Друзілли. 

Однак є вірна Гелікон, яка не приховує правди й не боїться його самого, не боїться говорити все, що знає, і саме вона єдина підтримка (Людмила Смородіна). Гелікон не остерігається сказати Калігулі про нездійсненне. Ніби матір, оберігає його від будь-яких неприємностей, змов. Саме вона може попередити правителя про змову патрицій. Суспільство весь час живе в страху, але все одно хтось прагне інтриг і водночас боїться бути викритим. 

Хереа Романа Ясіновського саме такого ґатунку. Він готовий скинути Калігулу, але в диктаторському суспільстві, де про кожен крок знають і доповідають, це неможливо. Тим паче, він сам настільки боїться Калігулу та владу, що навіть п'є протиотруту. 

Сціпіон Акмала Гурєзова змирився з долею, адже нічого змінити не можна, вона вже визначена і вже в руках тирана. Він готовий прийняти все, адже так сказав диктатор. 

Кезонія (Ксенія Баша) сподівається, що стане розрадою для Калігули та зможе задовольнити його. А той  оцінить цю вірність, готовність бути поруч, але в нього вже є коло близьких людей, і він жертвує Кезонією не задумуючись, коли настає пора, коли вона виявляється непотрібною, бо час її минув. Кезонія-Баша в розпачі та нерозумінні, адже, говорячи про смерті іншим, тепер стикається зі смертю сама. Її розпач не має меж, і залишається тільки змиритися.

Як я вже зазначила, до вистави залучено два склади. Тож її треба обов'язково дивитися в обох. Окрім того, у новому сезоні ця постановка буде йти вже на рідній Камерній сцені імені Сергія Данченка.

Наталя Болгарова. YABL.UA

фото Юлія Вебер