МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Великі комбінатори, або Бендер по-українськи

Прем'єра у театрі І. Франка зібрала повен зал. Режисери Д. Чирип'юк та В. Юдов ризикнули перенести на сцену читанийперечитаний та знаний з екранів роман І. Ільфа та В. Петрова “12 стільців”. Серед глядачів, напевне, не було жодної людини, яка була б поза сюжетом цього твору. Тому перед режисерами стояло нелегке завдання — що обрати для інсценізації, а що оминути, аби вкластися у сценічний час. А ще — Бендер заговорив українською. Вишуканою українською. Власне, мова надала головним героям — Бендеру та Вороб'янінову — надзвичайної інтелігентності (народні артисти України А. Гнатюк та О. Задніпровський).

Звичний образ невгамовного, хамовитого, гострого на слово Бендера потрактований через українську ідіоматику, фразеологію, зовсім поіншому наповнив образ Остапа, а делікатний Кіса Вороб'янінов геть перетворився на вишуканого українського інтелігента. Впізнаваний у багатьох виставах Анатолій Гнатюк зовсім змінив манеру гри і цілком підкорився образу Великого Комбінатора.

Дотепними вийшли образи отця Федора, Еллочки, мадам Грицацуєвої. Вистава наповнена музичними вставками (духового оркестру), танцями.

Художники вирішили не змінювати традиційний образ Остапа: його білий шалик навколо шиї, штиблети, піджак та славнозвісний картуз.

А от за сценографію та відеоряд узявся молодий талановитий художник, студент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Володимир Бевза. Це його перша постановка на сцені національного театру. Креативний відеоряд, який накладався на рухомі декорації, створював ефект присутності у провінційному містечку минулого століття (яке чомусь так нагадує сьогоднішнє місто з його безпросвітними радянськими соцзабезами та поховальними бюро) або у музеї, де калейдоскоп з відомих картин дублює пози акторів: як Іван Грозний, що вбиває сина (з однойменної картини І. Рєпіна), так і Остап ладен задушити свого напарника за невдалий похід по стільці. Весільні столи з наїдками та напоями спускалися просто з неба, а сцена перетворювалася то на комірку двірника, то на театр, то на помешкання отця Федора або ж кімнату пані Грицацуєвої, в якій вона декламувала власні неперевершені вірші, на поховальне бюро або ж притулок для дівчатактивісток.

А стільців у бутафорному цеху, напевне, має бути із запасом, бо актори із запалом пошматували всі 12.

2004 року на Берлінському кінофестивалі відбувся показ “12 стільців”, знятих німецьким режисером У. Оттінгером. Зал жодного разу не усміхнувся. Тонкощі гумору були втрачені. Українська ж публіка щоразу вибухала сміхом на дотепи персонажів.

 

О. Томенко. Слово Просвіти. 02.07.2015