МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Шукати ноту сучасності

«Кассандра» режисера Давида Петросяна поповнить список столичних вистав, присвячених пам'яті Лесі Українки.

Сьогодні в Національному театрі ім.І.Франка тривають репетиції знакового твору української класики, яку готують до ювілею Лесі Українки. 25 лютого виповнюється 150 років від дня народження нашої відомої поетеси, драматургині, публіцистки. В зведеній афіші столичних театрів — «У полоні пристрастей» (Національний театр російської драми ім.Лесі Українки) і «Камінний господар» (Театр на Подолі), Verba (Національний театр ім.Івана Франка) і «Лісова пісня» (ТЮГ на Липках).

 

 

Незабаром цей список поповнить «Кассандра», яку наприкінці лютого на Камерній сцені ім.Сергія Данченка випускає молодий режисер Давид Петросян. Якщо говорити про особливість та унікальність майбутньої вистави в загальному контексті, то варто зауважити, що в жодному столичному театрі сьогодні цієї п'єси годі шукати! Ну а місце дії автоматично підвищує відповідальність учасників постановки, адже однією з культових вистав франківської сцени другої половини минулого століття була саме «Кассандра» з легендарною Юлією Ткаченко в головній ролі...

 

«ГЛИБОКИЙ ПСИХОЛОГІЗМ, ТЯЖІННЯ ДО РОМАНТИЗМУ»

— Я завжди багато читав, але більше схилявся не до класичної літератури, а до сучасної, — розповідає Давид ПЕТРОСЯН. — Із творчістю Лесі Українки познайомився досить пізно, здається, років у дев'ятнадцять. Це була «Лісова пісня» і я дуже здивувався, коли прочитав цю поему. Тоді не міг чітко визнати, що це інший вектор в українській літературі, при цьому усвідомлюючи унікальність, нестандартність твору. Але зараз розумію, особливо працюючи з її п'єсою «Кассандра», що це постать, яку в українській літературі навіть не знаю, з ким можна порівняти. Щодо літератури світової, то можу сказати напевне, що на творчість Лесі Українки точно мали вплив Гауптман та Ібсен. Глибокий психологізм, тяжіння до романтизму — це спадщина, залишена попередниками, яку культивувала Леся Українка. Про це, до речі, пише й Оксана Забужко...

— Чи є у вашому списку авторів, до творчості яких хочеться повертатися, Леся Українка?

— Безумовно. Я придбав для своєї бібліотеки її багатотомник, стежу за аналітичними книжками, присвяченими Лесі Українці. Зазвичай, це, звісно, Оксана Забужко, яка нещодавно випустила «Апокриф», надзвичайно цікаві розмови про творчість Лесі Українки з точки зору християнської етики, її конфлікту з релігією, але не з Богом... «Кассандру» перечитав із десяток разів, але знову перечитую і знову розумію, наскільки ми примітивніше намагаємося проявляти, трактувати її ідеї в порівнянні з тим, яку глибину вона в ці ідеї закладала. Автори, в яких ти постійно щось черпаєш, — їх потрібно перечитувати, вони задають правильний етичний вектор, допомагають ідентифікувати поверхневі речі, відмежовуватися від них.

«ПРАВДА НАРОДИТЬ СЛОВО ЧИ СЛОВО НАРОДИТЬ ПРАВДУ?»

— Чому з усіх творів Лесі Українки для сценічного втілення ви обрали саме «Кассандру»?      

— Я обов'язково дійду і до «Лісової пісні», і до «Дон Жуана»... А «Кассандра» мене зацікавила тим, як, виходячи з міфу, можна ідентифікувати сьогодення. Шукати ноту сучасності на основі цього матеріалу мені особисто дуже цікаво. Звісно, зараз не про те, що Кассандра має ходити з мобільним телефоном, я не це маю на увазі. Кассандра — пророчиця. Ми зараз у ХХІ столітті, нині багато хто вірить у пророцтва?.. Але людина говорить про те, що буде в майбутньому, — як ми до цього поставимося, як її сприйматимемо?.. І якщо ми цю людину не розуміємо — то якими повинні бути наша реакція, наші дії? Раптом її слова нас злякають настільки, що ми запанікуємо і втратимо контроль над собою... Правда народить слово чи слово народить правду? Цей конфлікт, закладений у «Кассандрі», трансформується в недовіру: чи справді провидиця бачить те, про що говорить, чи лише уявляє, ніби так може статися?.. Ми зараз дивимося новини, не знаючи достовірно, чи насправді це так, як нам подають, але при цьому приречено піддаємося цьому інформаційному впливу. «Дай цю силу комусь іншому, а не цим хворим рукам», — говорила Леся Українка наприкінці свого життя. Мені здається, ці слова — про конфлікт «Кассандри». Можливо, і є якесь розуміння, відчуття, куди йти, з чим боротися, але сили і віру вона вже втратила.

— Наскільки достовірними будуть текст і структура, послідовність сюжету п'єси у виставі?

— Композиційних змін не буде. Слідуватимемо чітко за автором, це і цікаво, і складно: не змінюючи оригінальність твору, подивитися на ситуацію сьогоднішніми очима. Єдине що, використовуємо вірші Лесі Українки останнього періоду життя. Та ж поезія «слово, чому ти не твердая криця» сьогодні звучить дуже актуально і співзвучна саме цій п'єсі. І оскільки «Кассандра» відсилає нас до грецького театру, ближче до фіналу вистави всі жіночі ролі від персоналізації переходитимуть до масовізації, перетворюватимуться на хор, персона втрачатиметься... Що більшим буде вплив пророцтва, вплив слова, то стрімкіше люди втрачають свою індивідуальність, скупчуючись і перетворюючись на масу. Репліки деяких персонажів виголошуватимуться хором. Хоча, якщо подивитися на простір нашої Камерної сцени, то тут хору, як такого, бути не може. Але задум, гадаю, буде зрозумілий: хор як наслідок впливу слова на людину. 

«КЛАСИКА — ЦЕ НЕ НАФТАЛІН»

— Давиде, як ви гадаєте, чи варто приводити на вашу виставу школярів? Творчість Лесі Українки присутня в шкільній програмі і похід класом до театру на вистави за творами зі шкільної програми є досить поширеною практикою.

— Це складне питання... Сьогоднішні школярі, скажімо, від восьмого класу і далі, дуже просто дивляться на світ. Складається враження, що їм до всього байдуже, але це не зовсім так. Просто від них іде така тотальна простота, яку важко чимось розбити, важко досягти того, щоби вони відволіклися від гаджетів і ввімкнулися в зовнішній світ. Алгоритм вивчення літератури в школі виглядає приблизно так: спершу прочитайте п'єсу Лесі Українки, потім напишіть твір «Я і Леся Українка»... А учнів, мені здається, потрібно мотивувати мислити по-дорослому, відходити від шаблону «прочитав-запам'ятав-відповів-забув». Діти зараз зациклені на комп'ютерних іграх, вони не лише грають, а й чекають, коли вийдуть нові, стежать за цим процесом, захоплюються ним. А треба, щоб вони розуміли, що театр — це також цікаво і захопливо, він іде в ногу з часом. Просто театр, на відміну від тих же ігор, це не завжди розваги, це зона, де їм має бути страшно, незрозуміло, некомфортно... Після вистави ці підлітки мають не повертатися знову в свій віртуальний світ, а подумати над питаннями, які прозвучали у виставі. Можливо, навіть не знайти відповіді, а хоча б замислитися... А ще мені дуже хочеться, щоби школярі зрозуміли, що класика — це не нафталін. Я розумів, що на Лесю Українку водитимуть школярів. Для мене було важливо, аби у виставі були задіяні молоді актори, не набагато старші тих, хто сидітиме в залі, аби вони по можливості були на одній хвилі.

— Ось ми і підійшли до моменту представлення команди, що готує виставу... 

— Кассандру в нас репетирують дві актриси — Марина Кошкіна і Ксенія Баша. Вони зовсім різні, і мене, як режисера, це надзвичайно захоплює — втілювати один сюжет з двома різними акторками. Репетиційний процес, з якого народжується вистава, значно цікавіший за сам результат. У «Кассандрі» багато акторів уперше вийдуть на цю сцену, це молоді франківці, які лише нещодавно були зараховані до трупи. А також Акмал Гурезов, фантастичний актор, із прекрасним темпераментом, зовнішніми даними, розумний. У виставі працюватимуть Павло Шпегун, Павло Москаль, Іван Шаран, Христина Федорак, Олена Мамчур, Анна Снігур-Храмцова, Олександр Печериця, Валерій Величко... Всього двадцять чотири актори, два склади.

— Музичне оформлення вистави також за вами?

— Так. Використовую твори, в основному, класичних композиторів — Баха, Вагнера, Генделя... Також лунатиме музика Арво Пярта, сучасного естонського автора. Коли слухаєш його органні твори, то здається, що вони могли надихати і саму Лесю Українку, таке враження, що поетеса чула цю музику. Я, коли слухаю Арво Пярта, просто бачу, як він у тій далекій Греції сидить поруч з Платоном чи Сократом, грає з ними в якісь шашки чи нарди — наскільки це органічно. З одного боку, це композитор надзвичайно поетичний, а з іншого — в його творах присутня бароківська сухість. Художник нашої вистави — Даніїла Колот, нещодавня випускниця художньої академії, учениця Сергія Маслобойщикова.  

— Робота над виставою, наскільки я знаю, розпочалася нещодавно?

— Так, десь місяць тому, тож репетиційного часу зовсім небагато. Раніше я мав ідею зробити триптих, виставу з трьох драматичних творів Лесі Українки. Об'єднати сорокахвилинні одноактні різножанрові сюжети і зіграти в один вечір. Можливо, я ще втілю цю ідею... Але це має бути дуже складна і тривала робота, тому наразі вирішив зосередитися на одній, але досить сильній п'єсі «Кассандра».

Л. ОЛТАРЖЕВСЬКА. "День"