МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Повернення легенди...

«День» побував на генеральному прогоні вистави «Поминальна молитва» — прем'єрні покази 11 та 14 вересня

 

Власне, це відновлення знаменитого спектаклю Сергія Данченка «Тев'є-Тевель» 1989 р. (за п'єсою Григорія Горіна «Поминальна молитва» за повістю Шолом-Алейхема «Тев'є-молочник») нині зроблене режисером Дмитром Чирипюком. Цієї прем'єри публіка очікувала з нетерпінням, але й із цілком зрозумілою осторогою. Навіть у самому Національному театрі ім.І.Франка далеко не всі вважали таке відновлення доцільним, адже ця вистава не уявляється без Богдана Ступки, який незмінно грав свого часу роль Тев'є. В мистецтві є речі, які неможливо повторити... А це якраз той випадок, коли заміна головного артиста може легко стати «підміною». Та й сама «заміна» — не найкращий спосіб ушанувати великого артиста Ступку.

Дякувати Богові, цю художньо-етичну проблему франківці розв'язали розумно, продумано і дуже тактовно. В ролі Тев'є тепер — Богдан Бенюк. Але він — не «замість» Богдана Сильвестровича. Власне, Богдан Михайлович грає не Тев'є, а самого Шолом-Алейхема, який ніби стримано показує чи переказує свого героя (бувають такі авторські покази, коли автор виступає від імені свого персонажа). Таким чином, Богдан Бенюк не присвоює собі роль і, так би мовити, жодною мірою не переходить дорогу Богданові Ступці. Бенюк принципово не використовує по-акторськи найвигідніших ситуацій чи реплік, які навіки залишилися за Богданом Сильвестровичем («Куку на муню!» та інших). Цікава деталь: може, разів зо два протягом вистави в Богдана Бенюка віддалено вчувалися інтонації Богдана Ступки — і то вчувалися не як спеціально акцентована цитата, а лише як натяк на цитату, не більше. Навіть для такого універсального артиста як Бенюк — це дуже тонка й складна гра, можливо, навіть складніша, аніж грати таку роль «від себе».

 

Отже, зміна назви в цьому спектаклі здається дуже точно виправданою, це справді «Поминальна молитва» за великими майстрами — Богданові Ступці, Сергієві Данченку, Данилові Лідеру. Дивовижно, але легендарна сценографія Данила Лідера не постаріла й живе в цій виставі як щойно придумана! Мабуть, ще дивовижніше, що в спектаклі збережено данченківський темпоритм -непоспішливий, докладний, магічно-заворожливий. Якщо ти, глядач, під час цієї вистави плачеш — то плачеш саме там, де твої сльози передбачив Данченко. Здається, щось подібне в театральному мистецтві важко повернути з «учора» в «сьогодні» — але ж ось воно!

 

Отже, той, хто побоювався невдачі — може зітхнути з полегшенням, хоча слово «полегшення» тут не зовсім доречне — бо спектакль неабияк навантажує душу непідробними переживаннями, які відпускають тебе не скоро.

У спектаклі зайняті кілька ветеранів давньої постановки (Євген Шах у ролі Степана чи Валерій Дудник у ролі Урядника). В ролі Голди виступає стримано-драматична Поліна Лазова. І ціла компанія свіжих, яскравих молодих облич: чудовий Віталій Ажнов (Мотл), Олександр Бегма (Перчик), Дарина Легейда (Хава), Світлана Косолапова (Цейтл), Павло Шпегун (Федір)...

Можна з впевненістю сказати, що в репертуар франківців повернулась аншлагова постановка, бо два допрем'єрні покази відбувалися під овації глядачів!

Іван БАБЕНКО, День

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА