Виставу за однойменною повістю Ольги Кобилянської поставив молодий режисер Давид Петросян (він також автор збірної музики) – це його дебют на франківській сцені. Робота Петросяна викликала резонанс не лише у театрознавців і публіки, подивитися нове сценічне прочитання української класики прийшли провідні актори (Дмитро Богомазов, який нещодавно став головним режисером прославленого колективу, відроджує стару традицію, коли зірки-франківці дивляться новинки репертуару, жваво обговорюють побачене, за потреби підказують молодим митцям «секрети», аби вистава мала довге життя).
Кобилянська написала «Землю» ще у 1901 році, але коли дивишся інсценізацію Давида Петросяна (художник Наталія Рудюк), то здається, що це історія, яка могла б відбутися і в наш час. Тут на українському матеріалі автор досліджує біблійний мотив про Каїна й Авеля — братовбивство як першозлочин. Головна тема — трагедія братовбивства, що сталася в селянській родині Федорчуків, це розповідь про владу землі над людиною, а ще підіймається питання солдатчини, страждання селянина на службі в армії…
Вистава підіймає і морально-етичну проблематику, і сакрально-містичний зв'язок селянина і землі, йдеться про гріх і святість, про злочин і спокуту, про любов і ненависть…
Головна ідея твору сформульована у словах: «Земля повинна бути для людини, а не людина для землі»… Це історія про двох братів, молодший з яких – Сава - пішов на гріх заради землі. Постановка досліджує психологію людської душі. Жах трагедії вражає насамперед тому, що сталася вона в родині добрих, працьовитих, порядних господарів із Буковини. Події не архаїчні, а актуальні для сучасного суспільства, коли заради матеріального люди йдуть на підступні вчинки, навіть вбивства, втрачають духовність…
Земля — це й життєдайна сила і фатальна сила зла, що руйнує душі людей. Земля — це початок і кінець, вона буває і доброю, і злою… Цей міфічний образ на сцені створила Марічка Штрибулова (Вона). Годуючи людину, земля одночасно виховує її. Земля дає повагу, авторитет, вона є метою і сенсом усього селянського буття, але разом із тим вона поглинає, ніби молох, всі думки й почуття. Розрив із землею, відступництво від неї тягнуть за собою кару і катастрофу…
У цій виставі дуже потужно образ Михайла створив Олександр Форманчук, а у ролі Сави дебютував Іван Шаран. На «двобій братів» глядачі дивляться, затамувавши подих… Переконливо грає Василь Баша роль Батька, а Мати (Леся Липчук) не може розірвати своє серце між двома синами. Філігранно тонко виступає Ксенія Баша-Довженко у ролі Анни - коханої дівчини Михайла, а Тетяна Міхіна колоритно грає звабливо злодійкувату Рахіру.
Т. Поліщук. "День". 1.03.2018
