МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
І знову - третій зайвий

Іван Франко — письменник геніальний. Протягом багатьох десятиліть цю беззаперечну істину театральне мистецтво збагачує все новими й новими фактами. Черговий такий доказ під назвою «Перехресні стежки» був зафіксований у неділю в Театрі Франка.

З однойменної повісті Каменяра режисер Дмитро Чирипюк виокремив сюжетну лінію Рафаловича, Регіни й Стальського. І довів, що навіть цих трьох героїв вистачить для повноцінної історії, в якій віддзеркалиться шматочок душі всіх персонажів Івана Франка. Переглянувши спектакль, у першу чергу хочеться провести паралель з «Украденим щастям». Адже, завітавши до свого колишнього наставника (Петро Панчук), молодий адвокат Євгеній Рафалович (Олександр Форманчук) зустрічає там жінку, в яку колись був закоханий, але Регіна (Олена Фесуненко) тепер — дружина Стальського. Дівчина–мрія за десять років перетворилася на істеричну молодицю, над якою володарює чоловік–деспот. Але ось ці двоє зустрілися поглядами і... Як зізнався Дмитро Чирипюк, у цій роботі своєрідним орієнтиром для нього були слова Івана Франка: «Значний вплив на моє життя, а значить на мою літературу, мали мої зносини з жіноцтвом...» Жінок тут справді багато — блондинок і брюнеток, зворушливих пані і справжніх стерв, цнотливих і хтивих... При тому, що жіночих персонажів у виставі — лише двоє.

Перше враження від спектаклю «Перехресні стежки» — він вийшов модерновим, стильним, естетським, приємним для ока. Встановивши на сцені кілька вертикальних площин, що нагадували розколоте дзеркало, режисер Дмитро Чирипюк забезпечив виставі контекстуальну мобільність. Завдяки відеоряду, що віддзеркалювався у цих уламках, — до речі, Чирипюк є палким прихильником вмотивованого використання мультимедіа у сучасному театрі — сцена перетворювалася на вечірнє місто, затишну кав'ярню, а під час танцю закоханих на театральний майданчик «вихлюпувалося» квітуче поле. Сильно «звучать» ці уламки і самостійно, поза відеорядом: життя — безжальне, немилосердне, у будь–який момент воно може полоснути гострим лезом по твоїй душі, й лише від тебе залежить, чи зможеш ти іти далі, затиснувши криваву рану...

Вистава «Перехресні стежки» — прекрасний приклад того, що театр є мистецтвом синтетичним. Окрім прекрасної гри акторів, сценографії та костюмів (автор — Андрій Александрович–Дочевський), вона може пишатися органічим музичним оформленням Юрія Шевченка — авторська музика «помережана» фольклорними мотивами, хореографією Ольги Семьошкіної. Мова тіла, до речі, неабияк прислужилася героєві Олександра Форманчука: не надто говіркий і стриманий у словах та емоціях, про свій біль та відчай він розповідав через танець.

На провокаційне запитання, а чи сподобалася б Івану Яковичу така імпровізація з його повістю, Дмитро Чирипюк відповів дипломатично. Мовляв, онукові Івана Франка, який побував на прем'єрі і який спочатку до цієї ідеї поставився насторожено, сподобалося... При такому радикальному втручанні у повість режисер зберіг у своїй виставі дух, стилістику та енергетику Каменяра. «Дурне серце в чоловіка — тішиться чужим щастям», «Серце не дбає про параграф, а знаходить свою мову»... Наступного разу ці фрази–візитки Івана Франка в Театрі імені Франка прозвучать 17 травня.

 

Л. Олтаржевська. Україна молода. 08.05.2012