Бійців на виставу привозили прямо з передової. Актори ж невгамовні – хочуть потрапити аж у бліндаж

На сцені Національного академічного театру імені Івана Франка відбувся ювілейний 250-й показ вистави «Шельменко-Денщик». 

Класична комедія-водевіль вже 19 років поспіль є аншлаговою у репертуарі театру. Ми поспілкувалися з її режисером-постановником, заслуженим діячем мистецтв України Петром Ільченком та виконавцем головної ролі народним артистом України Анатолієм Гнатюком буквально за півгодини до ювілейного показу, коли декорації були вже майже зібрані, а актори перевдягалися у костюми. 

Роль денщика Шельменка за все життя вистави на сцені театру імені Івана Франка грало всього два актори від самого першого дня: заслужений артист України Євген Свиридюк, який власне був автором ідеї створення вистави, та Анатолій Гнатюк. Згодом, коли Свиридюк став старшим за віком, він цілковито поступився роллю своєму колезі. 

Вистава об'їхала майже всі українські міста, а також побувала в Севастополі, Мінську, Москві. «Шельменко-денщик» стоїть у репертуарі театру приблизно двічі на місяць. Зал завжди забитий.

П.Ільченко: «Це касова, аншлагова вистава. Мені особливо приємно, що українська класика в пошані, люди приходять, приїжджають, сприймають. Це вистава на всі часи. Всі геніальні п'єси містять у собі якісь кодові речі, адже – хто такий Шельменко? Раб, денщик, якого ніхто нічого не запитував, але його природний розум, хитрість, вміння, що називається, пройти між краплинами – це мистецтво дипломатії, якому треба вчитися не тільки простим людям, але й дипломатам, політикам. Адже, врешті-решт, Шельменко зробив усе, що й призначалося Богом – закоханих звів, негідних відвів, проблему і свою, і свого господаря вирішив. Це такий природний, народний, сільський дипломат». 

А.Гнатюк: «Це взагалі дивовижне відчуття, стільки років грати таку неймовірно яскраву, харизматичну, по-акторські цікаву роль. В мене таке відчуття, що ця роль розвивається разом зі мною, дорослішає актор, тобто я, і мій персонаж на сцені теж дорослішає. Сподіваюся, що з часом і розумнішає актор, разом з ним і мудрішим стає його герой на сцені.

Для таких серйозних ролей як Шельменко-денщик, Голохвастов, Остап Бендер, я готуюся вже за добу, не дозволяю собі, вибачте за банальність, переїсти, не дай Боже, щось там випити. Я маю бути в хорошій формі, я маю бути налаштований на хорошу, позитивну роботу, щоб не підвести ні виставу, ні своїх колег, ні режисера, і щоб глядач, який прийде на цю виставу, не пошкодував, що він прийшов».

П.Ільченко: «З часом ми оновлюємо декорації, бо люди витримують, а дошки, метал, фарби, костюми – ні. Найстійкіші в театрі – це актори, це люди, які можуть виносити колосальні навантаження. Все на любові акторів тримається. Вони люблять автора, вони люблять конкретну п'єсу, вони люблять виставу, яка є колективною працею, колективною звитягою. От певно це тримає, тому що актори багато особистісного принесли, своєї фантазії, своїх знахідок. І потім, вистава трансформується. За певних обставин якісь події або виходять на перший план, або відходять на другий. Геніальні п'єси живуть своїм життям – як міняється думка глядача, які больові точки відбуваються в суспільстві, так живе і вистава».

Франківці вже неодноразово возили комедію-водевіль «Шельменко-денщик» до зони АТО і планують повезти її туди знову. 

П.Ільченко: «Ми були там не один раз. І ще поїдемо. Виставу везти складно, дуже багато декорацій, та й місце, де розкласти сцену, має бути безпечне, бо актори у нас невгамовні, вони хочуть потрапити аж у бліндаж».  

А.Гнатюк: «Я був декілька разів у прифронтовій зоні з концертною бригадою, а позаминулого сезону ми їздили з виставою «Шельменко-денщик». Я людина, і ніщо людське мені не чуже – звичайно, було і страшно, але, ми їхали туди, повірте, з великою радістю, з великим почуттям, що ми потрібні нашим хлопцям, які там на передовій на Сході, на цій страшній війні воюють заради того, щоб ми зараз спокійно могли працювати, щоб люди могли спокійно приходити на вистави. Це були незабутні вистави – хлопців привозили прямо з передової, вони сприймали нас спочатку трішки насторожено, схвильовано. Але потім починали посміхатися, а потім це переросло вже в гучні оплески, і сміх, і овації, а після вистави ніхто не хотів розходитися, ми прямо на сцені з солдатами фотографувалися, розповідали якісь цікаві історії».

 П.Ільченко: «Стара вистава під час Другої світової війни на фронті пройшла величезну кількість разів, тому що солдат, який ішов в атаку, дивлячись виставу, свято вірив, що він теж виживе, що він знайде вихід. Адже життя, то є найдорожче, це – Божий подарунок, а Квітка-Основ'яненко зарядив п'єсу цим оптимізмом».

А.Гнатюк: «Ми ніколи не думали, що Шельменко знову стане актуальним саме через війну. На жаль, так сталося. Але ми поверталися після виступів у зоні АТО з таким почуттям – хай не великого, але виконаного боргу перед цими хлопцями, перед нашою країною».

Любов Базів. УКРІНФОРМ, 2018