МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
83 роки на сцені!

За послужним списком Галини Яблонської можна вивчати історію франківців

У Центральному державному  архіві-музеї літератури і мистецтва України відбувся творчий вечір провідної української мисткині сцени. До речі, нині готується книжка до ювілею Національного академічного театру імені Івана Франка, яку пише Христофор Груша. Робоча назва цього твору «Ті, хто на палубі. Акторська команда франківців — 100-річний сезон», одна з глав буде присвячена Галині Гілярівні Яблонській, яка з усієї нинішньої акторської команди франківців ступила на борт цього театрального корабля першою — ще на початку 1951 року! А нещодавно її ім'я було внесено до Національного реєстру рекордів України — «актриса з найтривалішим періодом діяльності на сцені — 83 роки».

Галина Гілярівна народилася 2 січня 1928 року в Умані на Черкащині, в акторській сім'ї. Вперше вийшла на сцену 1936 року в ролі Топсі у виставі «Хатина дядечка Тома». Це було у Вінниці. Від 1944 року Г. Яблонська служила актрисою пересувних театрів Проскурова, Кам'янця-Подільського, Могилева-Подільського, Дніпропетровська. Окрім театрального, вона змалку не знала іншого життя, просто жила на сцені й не шукала слави.

Її випадково побачили в провінції й запросили до столиці. Дебютувала у Києві роллю Галі в «Назарі Стодолі», постановка Амвросія Бучми. За послужним списком Галини Гілярівни можна вивчати історію франківців. Вона працювала з найвидатнішими режисерами цього театру — Гнатом Юрою й Сергієм Данченком, Леонідом Балабаном і Мар'яном Крушельницьким (він змушував своїх студентів ходити на спектаклі Галини Яблонської — «аби бачили, що таке живі почуття на сцені»). Актриса грала чи не всіх героїнь нашого класичного репертуару — від згаданої Галі до Софії в «Безталанній» й Марусі в «Марусі Богуславці». Поважні критики називали її актрисою європейського рівня.

Яскрава особистість — настільки, що майбутній чоловік, льотчик, побачив її в салоні літака й запросив у пілотську кабіну. Небесний сюжет!

— Знаєте, моє творче життя складалося не дуже успішно, початок був вдалий, я мала хороші рецензії, а потім настав період, коли я стала не потрібною театру, — зізналася в одному з інтерв'ю Г. ЯБЛОНСЬКА. — Прийшов новий керівник, який розчищав дорогу для своєї дружини, а за моєю спиною ніякої підтримки не було, була лише я і мої здібності... Коли настав той важкий період, навіть думала руки на себе накласти... але пройшов час, і зрозуміла, що це була школа життя. Господь допоміг. Коли мене виштовхнули з театру, змушена була шукати себе в чомусь іншому, готувала концертні програми, активно працювала на радіо й телебаченні. І власне, це привело до громадської роботи...

Учениця Амвросія Бучми та ровесниця Наталії Ужвій, і досі радує глядачів своєю майстерністю. Зокрема, виконанням головної ролі у виставі «Самотня леді» (постановка Петра Ільченка), де Галина Гілярівна грає стару актрису Лесю Богданівну. Цю п'єсу Ігор Афанасьєв не писав спеціально для неї, але пані Галина внесла в текст кілька монологів героїнь, яких колись грала або хотіла зіграти, — від Наталки Полтавки до Роксолани та Баби Параски з «Кайдашевої сім'ї». Тепер це лише її історія й більше нічия. Історія печальна й водночас підсвічена мудрою самоіронією й живою імпровізацією. У спектаклі є епізод, де Лесі Богданівні приходить нагадування про борги за комуналку. Одного разу вона в цьому місці глянула в зал і хитро спитала: «А ви вчасно платите за квартиру?» Це було так несподівано, що публіка зааплодували від захвату...

Багато років Г. Яблонська грає в аншлаговій виставі «Шельменко-денщик» за комедією Григорія Квітки-Основненка — роль Агафени Семенівни, а остання її робота — образ Габрієль у виставі «Сторонні серед нас» (цей твір є першопрочитанням п'єси сучасного канадського драматурга Аарона Бушковськи на українській сцені).

— У Галини Гілярівни є своя тема — ставлення до людини як до головної цінності. Кожна її роль на сцені просякнута нею, плюс помножена на щирість та емоційність, — вважає Петро ІЛЬЧЕНКО, режисер Національного театру ім. І. Франка. — Яблонська не споглядає за розвитком сюжету, а в кожний образ вкладає особисте емоційне ставлення до персонажа. Ліричність або мелодраматичність надають різних фарб у розкритті її героїнь. Ця якість дуже цінна, і вона чудово сприймається глядачами. Щирість — одна з потужних сторін, яка причаровує. Галина Гілярівна свою кар'єру розпочинала у 1950-ті, активно співпрацювала з відомими режисерами, зокрема такими, як Гнат Петрович Юра, який багато уваги приділяв цьому.

Яблонська — професіонал найвищого ґатунку, і працювати з нею велика честь. Актриса вміє передати цілу палітру почуттів. Їй віриш, нею захоплюєшся. І саме цим мисткиня причаровує глядачів, які приходять до театру за емоціями. А у Яблонської завжди емоція присутня. Знаєте, вистави, де грає Галина Гілярівна, часто-густо із закриттям завіси не закінчуються, бо починається спілкування з колегами і глядачами. Ці розмови потім продовжуються за чаюванням і коли її проводжають із театру додому. У актриси є ціла армія шанувальників різного віку, які цінують те, що Яблонська дуже комунікабельна. Вона багато знає, бачила і щедро ділиться своїми знаннями з оточенням.

Галина Гілярівна — ініціативна, енергійна і дасть фору багатьом франківцям. Є актори-виконавці, тобто режисер ставить завдання, і вони його виконують, а Яблонська зажди є співавтором своєї ролі. І це надзвичайно цінно, бо покоління акторів старої школи любило спосіб виконавства...

В активній фазі ми співпрацюємо з Галиною Гілярівною вже більше 20 років. Вона завжди зібрана на репетиціях, коли народжується вистава. За нею цікаво спостерігати і коли здається, що все знаєш, до останньої крапки твору, бо кожна вистава завжди жива і неповторна. Більше двох десятиліть Яблонська грає у класичному водевілі «Шельменко-денщик», більше десяти років — у «Самотній леді», і остання її робота, роль Габрієль у виставі «Сторонні серед нас», показує різні грані таланту майстрині сцени. Хоча деякі режисери обходять увагою Яблонську, і це шкода, бо вона чудова актриса...

У Галини Гілярівни є мрія — зіграти «Візит старої дами» Фрідріха Дюрренматта, і щоб це була камерна вистава. Театрали зі стажем можуть пригадати легендарну постановку за цією п'єсою у 1983 р. Сергія Данченка у сценографії Данила Лідера, де грав зірковий склад виконавців — Юлія Ткаченко і Нонна Копержинська (Клер Цаханасян), Степан Олексенко (Іль), поставивши діагноз застою... Як вважає Яблонська, нині цей твір Дюрренматта не втратив актуальності, й актриса пропонує свій погляд на цю трагіфарсову історію. Бо тема покарання і відплати зараз набуває обертів. Це і екологічні теми, і моральні теми, які є дуже важливими не лише для нас, а й для майбутніх поколінь...

Кожний вихід актриси на сцену — це майстер-клас для молодих франківців і овації публіки.

Іван БАБЕНКО, Тетяна ПОЛІЩУК, «День»