МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
«Нам потрібна лише перемога!...»

Гість «Дня» — провідний актор Національного театру імені Івана Франка Андрій Романій, який після 26 років прем'єрства у Донецькому муздрамтеатрі розпочав нову, яскраву творчу сторінку в Києві.

Гостем «Літньої школи журналістики «Дня» став відомий актор, а нині ще й режисер. Нагадаємо, в Донецьку Андрій Романій мав успіх, багато шанувальників, сім'ю, друзів, улюблений театр, вистави, в яких він грав головні ролі. Паралельно на місцевому телебаченні вів програму про кіно... Але війна на Донбасі перевернула все життя. Актор зізнається, до останньої миті не вірив у те, що відбувається в Донецьку 2014 року — це реальність. Після 26 років служіння залишати Національний донецький український музично-драматичний театр було дуже боляче. Практично рік йому доводилось перетинати лінію розмежування, аби побачитись із рідними, бо він переїхав до Києва і паралельно продовжував грати на донецькій сцені... Та коли керівництво театру перейшло під прапори так званої «ДНР», Андрій Станіславович зрозумів, що не бачить свого майбутнього в Донецьку...

— Не треба ділити Україну на схід і всіх інших, — каже Андрій РОМАНІЙ. — Росія — окупант і агресор. Я своїми очами бачив, як захоплювали Донецьк і як себе, як варвари вели російські десантники. Так, чимало людей банально купили, деякі навіть із задоволенням говорили, що тепер не треба платити кредити, які брали в українських банках. Зараз люди побачили, що таке кремлівські загарбники. Уже п'ять років Донецьк окупований. Нам потрібна тільки перемога... Ми не маємо права програти!..

Із 2015 р. розпочалася нова, вже київська сторінка у долі митця. У Театрі ім. І. Франка він дебютував на Камерній сцені у ролі Митрофана у виставі «Дівка. УКРАЇНСЬКА LOVE STORY». Потім у репертуарі актора з'явилися інші постановки: «Життя — це сон», «Зірка, або Інтоксикація театром», «Три товариші», «Скупий, або Школа брехні», «Всі мої сини», «Ідіот»...

Це була відверта розмова про життя, яке довелося Андрію Романію починати майже з початку, про переоцінку цінностей, друзів і недругів, які проявили себе в найтяжчі години, чому «русский мир» легко знайшов  прихильників на Донбасі, про настрої донеччан сьогодні; як довго, на його думку, ще триватиме російсько-українська війна, які зусилля мають бути докладені думаючою частиною українського суспільства, щоб загоїти рани? А також Романій розповів і про акторсько-режисерську «кухню», його нові ролі в кіно і театрі — про це читайте в найближчих числах «Дня».

ВРАЖЕННЯ

Ольга ВАЛЬКЕВИЧ, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

– Зустріч із Андрієм Романієм без перебільшень стала джерелом енергії для всіх слухачів ЛШЖ. Адже, коли спілкуєшся із людиною, що випромінює щирість і відкритість, не може бути інакше. Актор багато розповідав про схід України «тоді» і «зараз», але з більшим натхненням говорив про гастролі, досвід роботи з різними режисерами і співпрацю з театрами, про нові проекти та силу актора. Також поділився своїм секретом успіху – «робити тільки те, що любиш»!

Марія НАУМЕНКО, Ніжинський університет імені М. Гоголя:

– Андрій Станіславович показав нам власне бачення театру. «Я через театр пізнаю себе» – цією фразою і блиском в очах Романій подав приклад, як потрібно любити справу свого життя. Це сильно надихає.

Олександр ШАРІПОВ, Запорізький національний університет:

–Я отримав неймовірний заряд емоцій і  радості. Під час усієї зустрічі з мого обличчя не сходила усмішка. Мені запам'яталася порада пана Андрія до всіх українців зараз: «Нам треба зараз набратися терпіння, зберігаючи гідність, чистити кулемети»… Сильна фраза, яку має почути кожен українець. Також я згоден з його думкою: «Хто не хоче годувати свою культуру, той буде годувати чужу армію». Андрій Романій – людина, яка знає на власному досвіді, що таке російська агресія. Мене захоплює його дух, його наснага, яка збагачує багатьох.

Аліса ПОЛІЩУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

– Емоції, які транслював Андрій Романій, захопили буквально кожного. Людина, що не побоялася бути щирою з аудиторією, не може не викликати захвату. «Такий молодий, а вже ввійшов у історію», - так казали про актора, коли він почав грати свої визначні ролі у Донецькому українському музично-драматичному театрі, де він був зіркою впродовж більше 20 років, і не помилилися, адже Андрій Станіславович  один з тих, хто справді гідний залишитись на її сторінках.

Євгенія ШЕВЦОВА, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова:

– Зустріч із таким досвідченим актором була надзвичайно цікавою. Театр – це завжди атмосферно. Тому мені сподобалося почути про те, що відбувається за лаштунками, з перших уст. Найбільше вразила розповідь про найзнаковішу роль для пана Андрія: «Тоді я мав змогу зі сцени сказати все те, що мені болить і про що я стільки мовчав. Це була сповідь, яку я дозволив собі під маскою персонажа».

Єлизавета ВОРОБЙОВА, випускниця 9 класу київської спеціалізованої школи № 118 «Всесвіт»:

– «Ця зустріч увійшла в історію», –сказав Андрій Романій. Абсолютно влучно сказано, я запам'ятаю цей вечір назавжди. Наша зустріч була дуже теплою та відвертою. Ми всі досі у захваті, дякую «Дню» за можливість познайомитись із такою визначною особистістю! Можу сміливо зазначити, що Романій гідний звання – заслужений артист України!

Т. Поліщук. Газета "День".