Про 101-й сезон для Національного театру ім. І. Франка і особисто для генерального директора Михайла ЗАХАРЕВИЧА, доля якого тісно пов'язана з цим колективом уже три десятиліття.
Чим живе Перша сцена країни, чого столичних франківців навчили пандемічні випробування, про нові та оновлені обличчя зірок, резонансні постановки, які стали окрасою репертуару, прем'єри, що їх готують митці, — наша розмова з генеральним директором-художнім керівником Національного театру ім. І. Франка Михайлом ЗАХАРЕВИЧЕМ.
«СЕЗОН 2020—2021 рр. СТАВ ДЛЯ НАС ВИПРОБУВАННЯМ НА ПРОФЕСІОНАЛІЗМ»
— Для нас цей сезон став знаковим, бо ми, попри всі локдауни, все ж відкрили друге століття роботи провідної сцени нашої країни, — вважає Михайло Васильович. — Франківці вже увійшли до каталогу театрів, які мають славну історію і перетнули столітній рубіж. Але питання не у віці, а в тому, в якому стані перебуває сьогодні перша сцена України. Я вважаю, що наш театр є флагманом театрального руху держави. Зараз у репертуарі маємо гарні, аншлагові вистави, які подобаються глядачам різного віку, а також отримали високу оцінку професійних критиків. У трупі з'явилася талановита молодь, а це означає, що маємо перспективу. Прийшли працювати нові режисери з цікавою естетикою і своїми креативними підходами до бачення розвитку театру... Але з матеріального погляду, через пандемічні обмеження, карантини, існують суто економічні проблеми. Театр не працював під час локдаунів, але все ж таки проблем із зарплатою нашим працівникам не було. Навіть змогли скористатися паузою під час прокату вистав, щоби, з дотриманням усіх санітарних норм, проводити репетиції нових постановок (тобто було подовжено репетиційний період і актори мали час детальніше відшліфовувати свої ролі на сцені). Я впевнений, що до нормативної бази всіх театрів, а не лише нашого, потрібно вносити певні корективи, зокрема стосовно тендерних закупівель. Нині ми зіткнулися з тим, що потрібно робити закупки матеріалів для майбутніх прем'єр. Двічі були оголошені тендери, але охочих взяти в них участь не знайшлося, а самі не маємо права нічого купляти, бо збільшилися формати і, скажімо, мюзикл «Співай, Лоло, співай» довелося переносити на наступний 102-й сезон (на вересень). Нагадаю, щоби провести тендер, потрібно мати в запасі два місяці, а фактично ми маємо до півроку, а без проведення відповідної процедури ми не в змозі працювати. Тендерні закупівлі стосуються і запрошень до співпраці режисерів, художників, композиторів — наприклад, постановник пропонує співпрацю з певним сценографом, а коштів ми на це не маємо... і в цьому одна із нагальних проблем.
Незважаючи на те, що COVID-19 приніс багато проблем та лиха, за економічними і творчими показниками ми вважаємо цей сезон вдалим. Найперше хочу висловити велику подяку нашим шанувальникам, прихильникам мистецтва франківців, які під час локдаунів з розумінням поставилися до ситуації, що склалася, і не повернули придбаних квитків, а чекали, коли театр розпочне показ своїх вистав, і завдяки цьому ми мали можливість використовувати ці кошти, щоби готувати нові роботи, сплачувати комунальні послуги... Сьогодні ми віддаємо свої борги глядачам, які дочекалися улюблених вистав і виконавців. Це є свідченням великої довіри до нашого театру.
Сезон 2020—2021 рр. став для нас випробуванням на професіоналізм, зокрема для адміністративного персоналу театру. Бо в ці коронавірусні часи потрібно було докладати певні зусилля й включати інтуїцію, використовуючи всі навички і знання для того, щоб театр вижив, і нам це вдалося! Користуючись нагодою, хочу подякувати всім, хто доклав максимум зусиль для підтримки театру в найскрутніших обставинах.
Ми пишаємося, що цьогоріч Національною премію України імені Тараса Шевченка удостоєні творці вистави «Verba», яка поставлена за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»: режисер і сценограф Сергій Маслобойщиков, художник по костюмах Наталя Рудюк та композитор Олександр Бегма.
Дмитро Богомазов удостоєний Премії імені Леся Курбаса за постановку вистави «Украдене щастя» Івана Франка, а режисер Давид Петросян та сценограф Петро Богомазов одержали в нагороду урядову Премію Кабінету Міністрів імені Лесі Українки за постановку вистави «Снігова королева».
— Франківська афіша поповнилася новими виставами — які саме постановки вам особисто ближчі?
— Усі вистави для мене — як діти! У репертуарі з'явилися неординарні, експериментальні роботи. З аншлагами проходять покази на Основній сцені: «Украденого щастя» — нове прочитання франківської класики головним режисером нашого театру Дмитром Богомазовим; «Пер Гюнт» Генріка Ібсена, яку здійснив режисер Іван Уривський і яка присвячена пам'яті Сергія Данченка та Богдана Ступці (ці майстри мріяли, щоби цей філософський твір з'явився в нашому репертуарі, але не встигли цього зробити), й «Сірано де Бержерак» — сценічна фантазія за мотивами п'єси Едмона Ростана в постановці Юрія Одинокого; на Камерній сцені ми продовжували пошуки неординарних сценічних прочитань, не знаних в українській театральній традиції п'єс: «Крум» поставив Давид Петросян за мотивами однойменної п'єси Ханоха Левіна; «Трамвай Бажання» за мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса (режисер Іван Уривський) і «Кассандра» за драмою Лесі Українки (постановка Давида Петросяна). А ще нам вдалося, незважаючи на локдаун, провести вечір, присвячений 100-річчю нашого театру. Всі ці проєкти не залишили байдужими як театрознавців, так і публіку, адже це якісні, справжні театральні роботи, які спонукають до роздумів, до роботи думки в наш складний час... Під фінал 101-го сезону (а саме — 25 червня) на Камерній сцені відбудеться прем'єра «Комедії на руїнах» за п'єсою Марка Кропивницького, основоположника українського професійного театру (режисер Петро Ільченко). Як бачите, афіша постійно оновлюється, і ми намагаємося мислити стратегічно, дбаючи про рух і поступ театру, складаючи наші репертуарні плани на декілька років наперед. Зараз, до речі, ми співпрацюємо з нашими режисерами над ґрунтовною програмою, яка віддзеркалила би ту перспективу, якою може бути і, я впевнений, буде наш театр найближчими роками.
З точки зору статистики в цьому сезоні за планом ми повинні були показати 199 вистав, а натомість представили 193. Це дало нам можливість прийняти глядачів замість запланованих 36,8 — 48,6. Заробити грошей: планували 8 мільйонів 976,6; а отримали — 9 мільйонів 447, 4 грн. Тобто, попри локдауни, план виконано на 103,8% і, ми вкотре довели, що Національний театр імені Івана Франка був і залишається Першою сценою України!
— З'являються нові вистави, але ж у місяці всього 30 днів, і доводиться щось знімати з поточного репертуару...
— Ви торкнулися дуже болючого питання. Так, з часом нам доводиться коригувати репертуар театру. Але найперше ми беремо до уваги як глядацький попит, так і залученість наших акторів. У нас є з чого вибирати. Разом з профспілковими лідерами, які фактично виконують функції художньої ради, ми демократичним шляхом вирішуємо, які вистави більше не гратимуться. В ідеалі ми плануємо робити так, як це робиться в усіх європейських країнах, коли з'являється певна кількість прем'єр, а така ж кількість відходить із репертуару, і це є нормальний процес, який надає можливість театру рухатися вперед, шукати нові засоби художньої виразності, відкривати нові імена, режисерів, акторів, драматургів, розширювати репертуарну палітру театру.
«ПОПЕРЕДУ У НАС БАГАТО НАПРУЖЕНОЇ РОБОТИ»
— Закривати сезон будете двома прем'єрами — «Комедією на руїнах» на Камерній сцені і «Пер Гюнтом» на Основній сцені?
— Так, саме цими двома виставами ми й плануємо закрити свій 101-й сезон.
— Із 19 липня франківці роблять паузу на відпустку, а розпочинати 102-й сезон будете зі знакових подій: 30-ї річниці Незалежності України, 165-річчя з Дня народження Івана Франка — патрона вашого театру — і 27 серпня ще відзначатимете 80-річчя легендарного актора Богдана Ступки...
— Розпочнемо 102-й театральний сезон 20 серпня «Украденим щастям» нашого патрона Івана Франка. Саме ця вистава і буде присвячена 165-річчю від дня його народження, а 27 серпня покладанням квітів до пам'ятника Іванові Яковичу ми вшануємо його пам'ять. Того ж дня ввечері на Основній сцені відбудеться вистава «Пер Гюнт» Генріка Ібсена — в головній ролі на сцену вийде Остап Ступка, який продовжує творчу династію Богдана Сильвестровича. Ми вважаємо, що ця вистава є найкращою присвятою світлій пам'яті видатного майстра сцени Богдана Ступки. Колись, багато років тому Сергій Володимирович Данченко мріяв здійснити цю постановку, в якій Остап грав би поруч із батьком, але не склалося...
Крім усіх цих вистав, з нагоди 30-ї річниці від Дня Незалежності ми плануємо провести декаду кращих вистав театру останніх років як на Основній, так і на Камерній сцені імені Сергія Данченка. На фасаді й у фоє театру готується ексклюзивна виставка, на якій будуть представлені архівні відео, фото й рідкісні матеріали вистав театру за період Незалежності України.
— Михайле Васильовичу, розкажіть, які прем'єри стануть першими в новому сезоні?
— Як я вже казав, попереду у нас багато напруженої роботи. Головний режисер Дмитро Богомазов готує нову сценічну версію вистави «Співай, Лоло, співай», композитор Олександр Бегма. Дмитро Чирипюк працює над інсценізацією «DIZMA» за романом класика польської літератури Тадеуша Доленги–Мостовича «Кар'єра Никодима Дизми», а Юрій Одинокий розпочав попередню підготовчу роботу над твором сучасного сербського драматурга Душана Ковачевича «Радован ІІІ». Ми прагнемо, щоб на нашій сцені були представлені кращі зразки світової та української драматургії, твори наших сучасників. Давид Петросян шукає підхід до Мольєрівського «Тартюфа», а Іван Уривський ставитиме «Безталанну» Карпенка–Карого.
— Незважаючи на певні карантинні обмеження, чи планує театр якісь гастролі, участь у фестивалях?
— Ми маємо чимало запрошень від наших європейських колег і будемо сподіватися, що у жовтні ми все ж таки побуваємо на Міжнародному театральному фестивалі в Будапешті з виставою «Лимерівна» за Панасом Мирним.
На превеликий жаль, коронавірус не оминув багатьох наших колег. Надзвичайно співчуваємо театрам України, які втратили провідних акторів. Це непоправна трагедія для театру, людей. Світла пам'ять!
Тому зараз, коли послабили карантин, ми все ж продовжуємо робити дезінфекцію приміщень у театрі, дотримуємося всіх санітарних норм, які рекомендує МОЗ, стежимо за температурою і щоб ніхто не приходив до театру без масок. Чекаємо на поліпшення епідемічної ситуації в Україні, щоби знову повноцінно працювати. І щоб, врешті-решт, зняти обмежувальні стрічки в залі, і щоб наш театр, як і інші театри України, запрацював на повну силу!
— У майбутнє як ви дивитесь?
— З оптимізмом! Майбутнє в театрі було різним за всю нашу 100-літню історію. Зараз змінюються колективи, закони. Але я вважаю помилкою, що в новому положенні, на контракті, керівник театру може працювати лише п'ять років. Це занадто малий термін для того, щоб щось змінити, зробити на благо театру. Директорська посада — це особливий тип діяльності. Бо вона стосується не лише організаторської та адміністративної роботи, а й передусім — суто творчої, адже необхідно знаходити спільну мову з режисерами, художниками, акторами, щоб розуміти потреби творчого складу колективу. Тут потрібно бути менеджером, психологом і просто людиною, котра любить і розуміє театр.
«СЬОГОДНІ МИ МАЄМО ЗБАЛАНСОВАНУ ТРУПУ»
— У вас трупа надзвичайно різнопланова. Зараз ставка йде на молодь, а акторів середнього і, особливо, старшого віку не часто побачиш у головних ролях.
— Я б так не сказав, тому що минає час і, хоч би як жорстко це прозвучало, але з віком героїв-коханців та романтичних дівчаток уже не можуть грати актори 40+. Але ми намагаємося дбати про старше покоління і маємо низку вистав, як ви знаєте, які ставилися спеціально для таких акторів і для того, щоб задіяти їх у репертуарі. Настає час, коли доводиться переходити на характерні ролі. Якщо це не відбувається (це стосується особливо жінок-актрис), то можуть виникати проблеми. Слід розуміти, що з часом ти вже не можеш грати одну й ту саму героїню, і потрібно до певної міри змінювати своє амплуа. Часто-густо від цього залежить і якість вистави. І відповідати за успіх тієї чи іншої постановки — так само, як і відповідності вікової категорії того чи іншого виконавця, — буде режисер-постановник. До речі, в багатьох театрах керівники не мають мистецької освіти, і я вважаю, що це погано для творчого процесу в колективі.
Ми щомісяця робимо список завантаженості акторського складу, щоб відчувати ситуацію. Ми постійно практикуємо, щоби на кожну постановку було по два склади, — це знов-таки йдеться про зайнятість акторів, і подеколи дуже цікаво як для глядачів, так і для спеціалістів — побачити зовсім різні вистави, але тут є й момент творчого змагання між акторами, що у свою чергу спонукає до нових творчих пошуків. Хоча для адміністрації складніше, бо треба шити костюми на два склади, а для митців це добре, адже актор, коли грає, то він у гарній професійній формі. Тут важить найбільше — як поставити роботу трупи. А те, що маємо багато молоді — це дуже добре, у нас прекрасне середнє покоління і чудове старше покоління митців, а всі разом вони складають зіркову команду франківців. До нас прийшли інші режисери, і провідні актори по-іншому розкривають свій талант у постановках молодих. І це цікаво як для митців, так і для глядачів. Сьогодні ми маємо збалансовану трупу, і це справжній позитив для нашого театру. Переконаний: 102-й сезон буде кращим, ніж нинішній. Головне — щоб локдауни стали лише сторінкою в нашій історії.
Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
